Чи означає критика ОУН проросійськість? Миколай Сусуєв, український публіцист і військовий аналітик, викладає свою особисту позицію щодо Організації Українських Націоналістів, волинського злочину та того, як українці повинні говорити про власну історію. Це авторський коментар, що є голосом у дискусії про історичну пам’ять і відповідальність за минуле. – ред.
5 000 zł
Нижчеподаний текст є авторським публіцистичним коментарем.
• Орієнтовний час читання: 4 хвилини
Вірність власній совісті
Навіть якби не було жодної людини на цій планеті, яка б домагалася визнання того, що сталося на Волині, навіть якби весь світ приймав або навіть вшановував членів ОУН і споруджував їм пам’ятники, навіть якби в Польщі ніхто й слова про це не сказав… я й далі відкидав би представників цієї організації як героїв для себе і жодним чином не змінив би своєї думки.
Для мене не має значення, хто і як офіційно чи неофіційно визначає ті чи інші події, що написано в підручнику — має значення лише те, чи буду я вірним своїм переконанням і чи житиму в злагоді з власною совістю.
І тому я не сприймаю тоталітарну організацію як героїчну. Бо герой — це певний зразок для наступних поколінь, і не байдуже, хто ним є.
І так само, як я відкидаю російський тоталітаризм у всіх його формах, як відкидаю німецький чи китайський тоталітаризм, так само відкидаю й український. А може навіть більше, бо він стосується мене більше, ніж інші.
ОУН була тоталітарною, шовіністичною, антисемітською організацією. Це факт, якого вони не приховували, це зафіксовано в документах, які вони ухвалювали – вони мали свої переконання і пишалися ними. А я не можу пишатися такими переконаннями, я відчуваю до них огиду.
Я не прийму боротьби за побудову нації чи боротьби за державу за будь-яку ціну. Така держава, збудована на такому фундаменті, не має цінності. Має значення не лише те, що хтось бореться за незалежність, але й як він бореться і чим саме буде ця незалежність.
У державі ОУН для багатьох сьогоднішніх українців місця б не було, включно з… наприклад нинішнім президентом України.
Відмова від ОУН не означає проросійськості
За ці переконання з українського боку я вже багато разів чув, що я російський пропагандист, який паплюжить Україну.
Я відкидаю ці тези і саму концепцію, що існує якийсь зв’язок між проросійськими поглядами та відкиданням представників ОУН як героїв. Це брехлива, хибна теза.
Навпаки – я вважаю, що для українців характерною рисою є любов до особистої свободи, право людини визначати свій шлях, громадська активність, толерування інших поглядів у межах одного національного організму, і тому я відкидаю організацію, ідеологія якої передбачала придушення цих цінностей.
Жоден злочин не виправдовує інший злочин
Чи інша сторона вчинила злочини? Під кожним моїм дописом з’являються коментарі про те, що інша сторона ж не була кращою.
Відверто кажучи: МЕНІ ЦЕ БАЙДУЖЕ.
Навіть якби польська сторона вчинила у 5 разів гірший злочин, я все одно відкидав би ОУН, їхню ідеологію та їхні методи боротьби. Бо ніщо не виправдовує злочину, включно з іншим злочином.
II РП була державою, що застосовувала колективну відповідальність, репресії, принизливі акції проти своїх українських громадян. Польською державою керував жорсткий, автократичний режим. АК та інші формування вбивали українських цивільних.
Авторитарна держава поводилася як авторитарна, націоналістична держава. Вона намагалася асимілювати національні меншини.
А тоталітарна організація ОУН намагалася робити те, що робили всі тоталітарні організації того часу – остаточно розв’язати питання, у цьому випадку польське, на цих землях, які вона вважала своїми.
Це мій особистий погляд на те, що там сталося.
Це українці мають розібратися зі своєю історією
Однак суть у тому, що це не має значення, бо це не гра в те, хто кого переконає у своїй правоті.
Це не справа українців обговорювати польські злочини. Це справа поляків – саме поляки між собою мають оцінити, якою була ця держава і чи правильно вона проводила політику. І мені байдуже, що вони вирішать.
Справою українців є обговорювати українські організації та українські злочини.
І це потрібно не полякам, не росіянам, не грузинам, вірменам чи французам – це потрібно самим українцям, бо це визначає майбутнє України.
Ставлення до минулого визначає те, ким ти є, бо якщо не робиш висновків із минулого, то повториш ті самі помилки в майбутньому.
Не обов’язково буквально ті самі, бо я не вважаю, що українці знову десь вчинять якийсь злочин подібного масштабу, але брехати самому собі, відбілювати те, що є чорним, — це помилка, яка рано чи пізно призведе до трагедії.
Здатність до саморефлексії — одна з основ цивілізованого суспільства.
З іншого боку, не людина, яка більшість свого життя провела в іншій країні, буде про це вирішувати. Про українських героїв дискутуватимуть ті, хто нині проливає кров і помирає за цю державу — і саме вони вирішуватимуть, кого вважають героями.
Якщо вони готові платити за своє рішення відповідну політичну ціну і брехати самим собі, то це їхнє право.
Цей текст не є голосом українців у Польщі, не є чиїмось голосом, окрім мого. Я відповідаю лише за себе і за своє власне сумління.
публіцист і аналітик, який спеціалізується на політичній та військовій тематиці Центрально-Східної Європи. Походить з Донбасу на сході України, понад 15 років проживає в Польщі. Поєднує досвід життя в обох культурних просторах, аналізуючи міжнародні відносини, безпеку та політичні процеси в регіоні. Автор численних статей, коментарів та аналітичних матеріалів, опублікованих у медіа та соціальних мережах.