“Проблема із Зеленським” для Польщі полягає не в самому Зеленському. В Україні не потрібно шукати якогось дружнього до Польщі лідера чи партію. Проблема в тому, що Польща не є проблемою для Зеленського.
5 000 zł
Нижченаведений текст є авторським публіцистичним коментарем.
• Орієнтовний час читання: 8–10 хвилин
Чому в Польщі помилково оцінюємо власне значення для України?
Я помітив, що в Польщі існує загальне, глибоке переконання, що у 2026 році Польща надає Україні якесь безумовне підтримання, масштаб якого настільки значний, що варто замислитися над зміною цієї політики… і тоді Київ може зрозуміти, що Польщу не можна ігнорувати.
У 2026 році Польща майже повністю випала з цієї гри щодо підтримки воєнних зусиль України, у якій вона мала вагу на початку війни. З різних причин. Вона зайнялася власними справами, а також помилки української влади підвищили політичну ціну такого типу підтримки. Сама ця гра також повністю змінилася від початку війни, чого з польського боку значна частина суспільства просто не помітила. Ця гра вже не полягає в тому, що Київ лише отримує якийсь західний технічний ресурс через умовну Ясьонку. А в тому, що фінансується розбудова української оборонної промисловості та замовлення для українського війська на українських заводах. При цьому найбільше в цьому напрямку залучені ті держави, які ми вважаємо, скажімо так, більш надійними союзниками і партнерами в НАТО. Тобто, наприклад, скандинавські країни. Вони витрачають мільярди євро на підтримку України в такому режимі. Те саме стосується також Великої Британії та Німеччини. Це головний акцент військової підтримки України на п’ятому році війни.
Війна змінилася. Змінилися також правила підтримки України
Коли ви чуєте в медіа, що 90% втрат росіян спричинені ударами дронів, то це не просто цікавинка, а показує, що для фронту в цей момент критично важливо. Наприкінці 2023 року всі експерти на Заході рахували, чи вдасться знайти для України кілька мільйонів артилерійських снарядів і їх доставити, адже від цього залежало, чи оборона розсиплеться, чи втримається. Критичним питанням було, чи будуть випускати 8000 снарядів на день чи 3000, і чи вдасться підтримувати логістику цих постачань. У 2026 році критично важливим питанням є, чи самі українці вироблять малих дронів 3 млн чи 6 млн. Чи дронів оперативного рівня буде 500 000 чи 100 000. Чи дронів далекого радіуса дії буде 100 000 чи 10 000.
Артилерія, бронетехніка, всі типи класичного озброєння й надалі важливі, бо війна — це система, і є сфери, де вони просто мають свою роль і свою нішу, і система не працюватиме ефективно, якщо вони не виконуватимуть цих ролей. Але водночас усе це вже не має критичної ваги для фронту.
Звісно, існує кілька сфер, де зберігається критична залежність Києва від Заходу. Такі як протиракетна оборона чи Starlink. Але це не ті сфери, над якими Варшава має якийсь контроль. Київ у всіх цих сферах намагається здобути незалежність, але це тривалий процес із невизначеним результатом.
Дрони, штучний інтелект і нова революція на полі бою
У 2026 році військова підтримка України вже не є односторонньою. Тому що країни, які підтримують Україну таким чином, у відповідь отримують доступ до know-how. Українці, ведучи свою оборону, намагаючись змінити баланс сил, шукаючи асиметричну відповідь на російську перевагу… у процесі також змінили сам спосіб ведення війни. Наразі кожен, хто хоче встигати за цими змінами, присутній на одному з двох полігонів. Китай, Іран, Північна Корея присутні на російському. Західні держави, які хочуть встигати за розвитком подій, — на українському. Українці, знаючи, що вони є полігоном, не нарікали на це, а зробили це своєю перевагою. Тому кожна з держав, що їх підтримують, створює спільні підприємства з українською молодою оборонною промисловістю. Виробляє, відправляє на фронт, тестує, модифікує. Також має доступ до українських даних для розвитку бойових систем ШІ, які наразі є, мабуть, найважливішою технологією, що змінює це поле бою. Не самі дрони.
Чому Захід і далі інвестує мільярди в Україну?
Це стосується і американців, і німців, і британців, і французів, і багатьох інших держав. З американцями українці можуть мати напружені відносини, безоплатну підтримку американці практично звели до нуля, але співпраця американських і українських компаній лише посилюється. І Palantir, і багато інших американських компаній, значення яких в американській оборонній промисловості зростає, зараз глибоко занурені в цю війну. І тому американці повністю Україну не відпустять з причин, які я описав вище. БО ЦЕ ЇХНІЙ ВЛАСНИЙ ІНТЕРЕС.
Польща поза новою архітектурою підтримки
Проблема, про яку в Польщі практично не говорять, полягає в тому, що Польщі в цій описаній вище конфігурації просто немає. І саме тому українці вважають, що можуть знехтувати Польщею. Не атакувати, як багатьом у Польщі здається, а просто не цікавитися нею. І я згоден, що в стратегічному сенсі це велика помилка. Але зараз вони можуть думати, що це Польща не зацікавлена брати участь у всьому цьому процесі. Серед українських військових на початку війни процес модернізації WP викликав повагу. Тепер ситуація змінилася, бо вони вважають, що ми не встигаємо за змінами. Вони можуть помилятися, але це пояснює, що може чути Зеленський від своїх військових радників, якими він оточений.
Чи припинення підтримки України вдарило б виключно по Києву?
Польща може відрізати всі форми підтримки України, що залишилися, закрити Ясьонку, вийти зі спільних європейських чи натівських форм підтримки України. Чи це справді вдарить лише по Україні? Польща не є автаркією, вона очікує, що у разі загрози принаймні частина її партнерів по НАТО прийде на допомогу. Наприклад, країни Півночі Європи — це ті самі держави, які через серйозне ставлення до російської загрози останніми роками РІЗКО ЗБІЛЬШИЛИ ПІДТРИМКУ УКРАЇНИ. Не тому, що вони «приємні й добрі», а тому, що вважають це важливим для своєї безпеки. Лише одна Норвегія у 2026 році планує витратити на підтримку України майже 9 млрд доларів США. Якщо ми відріжемо свою підтримку, це не буде проблемою лише України: наші власні союзники по НАТО покриють ці витрати і разом з Україною знайдуть нові логістичні маршрути для постачання цієї допомоги ззовні.
З цієї причини Київ може вважати, що в контексті умовної Ясьонки ми не матимемо вибору. Добрим важелем у відносинах з Києвом було б, якби, як у випадку інших європейських держав, скажімо, українська протиповітряна оборона була прив’язана до постачань ззовні, або виробництво значної частини ракет чи безпілотників великої дальності розміщувалося на нашій території, або весь план розвитку української авіації був прив’язаний до нас, як це є у випадку Швеції. Запевняю вас, що якби на місці Польщі була Швеція, президент України поводився б значно обережніше.
Як будується реальний вплив у міжнародній політиці?
На жаль, у Польщі часто політику жестів, декларацій і символів плутають із реальним впливом, силою, спроможністю, з реальними можливостями. Щоб мати на когось важіль впливу, його спершу потрібно вибудувати. Щоб його вибудувати, потрібна послідовна, багаторічна політика, потрібна така мета. Але передусім потрібно те, про що я пишу вже багато-багато років — потрібно добре розуміти іншу сторону, щоб усвідомлювати, які в неї пріоритети і яку політику вона реально проводить. Щоб не бути здивованим. Якщо роками займаєш пасивну позицію, то немає нічого дивного, що водночас усі довкола рухалися вперед і ситуація вже змінилася. Тоді лишається тільки здивування, шок і починається хаотичне фантазування про те, чому інша сторона поводиться саме так.
Як зробити так, щоб Польщу слухали?
Як змусити українців слухати й чути? Відповідь банальна і проста, але її реалізація вже не така проста — потрібно реформуватися і будувати власну силу так, щоб без Польщі жодна розмова про війну чи мир фізично не була можлива. Потрібно бути донором безпеки для регіону, а не отримувачем, який переймається тим, чи прибуде з-за океану 5000 солдатів, чи вони звідси підуть. Це абсолютно в межах досяжності для Польщі. Це змінить не лише відносини з Україною, а й зі США чи Німеччиною. І за присутність американських військ не доведеться клопотатися.
«Проблема із Зеленським» для Польщі полягає не в самому Зеленському. В Україні не потрібно шукати якогось лідера чи партію, дружніх до Польщі. Проблема в тому, що Польща не є для Зеленського проблемою. Бо якби була, тоді кожне українське середовище чи партія стали б «пропольськими» в сенсі пошуку порозуміння з Польщею. У цьому й полягає так звана realpolitik.
Джерело: Mikolaj Susujew / Nowiny Wschodnie
У разі використання матеріалу просимо зазначити джерело: Nowiny Wschodnie та активне посилання на публікацію.