Джерело: Генеральний штаб Збройних Сил України
5 000 zł
21 липня 2026 року міністр національної оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш повідомив, що Росія захопила значну кількість українських дронів і може їх використати — після перефарбування маркувань — для операцій «під чужим прапором» проти Польщі, країн Балтії, Фінляндії та Румунії. Якщо до цього дійде, це не буде нічим новим. Ми вже це бачили. Вісімдесят років тому.
Схема проста і саме тому така моторошна: беремо чужий символ, чужий мундир, чужі позначення — і вбиваємо, атакуємо, провокуємо від чужого імені. Мета не змінилася ані на йоту: посварити двох сусідів, які надто довго і надто вперто намагаються стояти пліч-о-пліч проти того самого ворога зі сходу.
Комітет Ради міністрів з питань національної безпеки у вівторок розглядав гіпотетичний сценарій: рій дронів з’являється над Польщею або іншою державою східного флангу НАТО, маючи маркування Збройних сил України. Формально — українська атака. Фактично — російська провокація. Косіняк-Камиш прямо сказав, що йдеться про перевірену тактику: «ми мали провокації із застосуванням дронів, тож бачили, на що здатна Російська Федерація». Під загрозою, за його словами, не лише Польща, а й країни Балтії, Фінляндія та Румунія — увесь східний фланг Альянсу.
Чому Кремль завжди воює чужими руками — і в чужій формі?
Відповідь проста: бо це працює. Це працювало в певній формі на Волині у 1943 році. Стало системною тактикою у 1944–1953 роках. Працює сьогодні над Балтійським морем.
Спершу важливе застереження. У 1943 році, коли розгорталася волинська трагедія, ця територія перебувала під німецькою окупацією, а не під контролем НКВС — радянська влада тоді фізично не здійснювала контролю над Волинню. Це були роки, коли діяли як німецька, так і радянська агентура, а також українське й польське підпілля, тому не можна ставити знак рівності між тодішніми подіями та пізнішою системною роботою НКВС. Водночас частина істориків вважає, що деякі напади на польські села в цей період могли здійснювати також спецгрупи НКВС, переодягнені у форму УПА — тобто радянська агентура вже тоді намагалася впливати на перебіг українсько-польського конфлікту, хоча й не в таких масштабах, як пізніше.
Справжньою, розвиненою в систему тактикою «чужого мундира» це стало лише після повернення радянської влади — у 1944–1953 роках. Коли активність УПА як великої, регулярної сили почала слабшати, НКВС, а згодом МДБ, не припинили боротьби — вони змінили її форму. Вони створювали так звані легендовані групи — спеціальні підрозділи, які вдягали форму УПА, користувалися гаслами УПА і діяли, згідно з офіційними завданнями, «під виглядом повстанців з метою дискредитації руху». Одне з таких керівництв мало промовисту назву «Схід». За словами дослідника Миколи Руцького, який працював із розсекреченими архівами КДБ, під цим керівництвом діяло 47 груп, переодягнених у форму УПА.
Ці підрозділи виконували подвійну функцію. По-перше, вони грабували і вбивали цивільне населення — як українське, так і польське — саме для того, щоб провина впала на повстанців. По-друге, удаючи підрозділ УПА, командира з оточенням чи навіть бойову групу Служби Безпеки ОУН, вони встановлювали контакт із справжніми формуваннями УПА — щоб їх виявити та знищити.
Йдеться не лише про звинувачення ворога. Йдеться про те, щоб зробити це так, аби жертва звинуватила не окупанта, а свого сусіда.
Дослідники звертають увагу, що діяльність спецгруп НКВС могла впливати на перебіг деяких епізодів українсько-польського конфлікту у 1944–1953 роках. Мета залишалася незмінною протягом усього цього періоду: не допустити, щоб два народи, кожен із яких мав власні рахунки з тоталітарними режимами, об’єдналися проти спільного ворога. Розділяй і володарюй.
Волинь 2026 — це вже не архів, а актуальний підручник ФСБ
Найгірше те, що це не лише історія. Це чинна методика. За кілька тижнів до заяви Косіняка-Камиша польські й українські джерела зафіксували: 5 липня 2026 року проросійські медіа (зокрема RT і TASS) опублікували нібито «розсекречені» документи ФСБ щодо Волинської трагедії — сфальсифікований «звіт» про вбивство 11 католицьких священників і майже 2 тисяч поляків у Володимирі-Волинському. Ще за день до цього Український центр протидії дезінформації попереджав про підготовлювану публікацію, спрямовану на підрив стратегічного партнерства Польщі та України. Польські історики — зокрема д-р Йоанна Карбарж-Вілінська з ІПН та проф. Мірослав Шуміло з Університету Марії Кюрі-Склодовської — підтвердили PAP, що йдеться про відому фальшивку, яку ФСБ вже публікувала раніше, у 2024 році, і яка циркулює в Польщі з 2008 року.
Змінилися десятиліття. Змінилися технології — замість переодягнених «бійців» сьогодні маємо перефарбовані дрони, замість сфальсифікованих звітів польової агентури — сфальсифіковані архівні документи. Не змінилася лише одна річ: логіка ворога. Тоді — мундир УПА на плечах агента НКВС. Сьогодні — маркування Збройних сил України на корпусі безпілотника, запущеного з Калінінграда або з Білорусі.
Тоді і сьогодні розрахунок той самий: змусити жертву підозрювати не імперію, а сусіда.
«Багато тут наших — моя покійна мати нарахувала з нашого села і околиць 47 осіб» — згадувала мешканка одного з волинських сіл, розповідаючи про розправи, здійснені під чужим ім’ям.
Це не рядки з підручника. Це свідчення живої людини про те, до чого призводить провокація, яку вчасно не розпізнали.
Різниця в тому, що сьогодні Варшава і Київ, здається, засвоїли цей урок. Міністр оборони Польщі не мовчить і не звинувачує Україну наперед — він публічно попереджає про сам механізм провокації ще до того, як вона могла б статися. І це якраз найкращий захист: коли всі сторони знають правила гри агресора, гра перестає працювати.
Були і зловживання довірою, і трагічні помилки, і справжня українсько-польська кров на волинській землі — не варто цього заперечувати чи применшувати заради зручної метафори. Але водночас не можна заплющувати очі на третю сторону конфлікту, яка десятиліттями — і сьогодні знову — має пряму мотивацію, щоб ця кров і далі лилася, а провина падала не туди, куди слід.
Кремль не вигадав нічого нового за вісімдесят років. Просто оновив гардероб.
Джерело: Nowiny Wschodnie / RMF24 / RP.PL / Ukrslovo.org.ua / Wikipedia / Radio Svoboda / dzieje.pl
Історикиня, етнографка та фахівчиня із соціальних медіа. Уже багато років займається розвитком YouTube-каналів, допомагаючи експертам і компаніям будувати свою присутність в інтернеті. Проводила наукові дослідження з етнопсихології та етнопедагогіки в Галичині та Північному Причорномор’ї. Її коло наукових і професійних інтересів охоплює історію України та Європи, українсько-польські відносини, а також етнонаціональні й міжкультурні процеси.