Вже багато років у своїх текстах я намагаюся донести просте послання… будувати політику щодо сусіда потрібно на основі дуже доброго й об’єктивного розуміння внутрішньої ситуації по той бік кордону. Інакше на нас чекають лише катастрофічні помилки, розчарування, фрустрація і здивування кожним кроком іншої сторони, походження якого ми не розуміємо.
5 000 zł
Нижчий текст є авторським публіцистичним коментарем.
• Орієнтовний час читання: 5 хвилин
Волинь – проблема, яку не можна було відкласти
Питання Волині від самого початку було тим, що отруювало польсько-українські відносини і без вирішення якого неможливо було перейти до глибшої співпраці. І це реальна проблема, а не вигадана чи створена політиками. Очевидно, що це питання важливе для більшості суспільства. Тому вже тривалий час… фактично кілька років я вважаю, що помилкою польської сторони була концепція відкладення теми Волині на потім, мовляв «під час війни це не на часі». Суперечлива, підозрюю, для багатьох теза, але поясню, чому я так вважаю.
Значною мірою саме цей підхід і привів нас до ситуації, в якій ми зараз перебуваємо. Тому що поступово по обидва боки кордону протягом усіх цих років зростав розрив щодо очікувань обох сторін стосовно теми Волині. Що я маю на увазі? Коли у 2022 році польська сторона на хвилі загального ентузіазму вирішила, що цю тему відкладемо «на після війни», «бо ця нова сторінка у відносинах відкриє нам шлях до розв’язання справи на основі правди», то українська сторона зробила зовсім інші висновки, спостерігаючи такий підхід поляків.
В Україні вирішили, що Польща в нових геополітичних умовах відпустила цю тему, «тому що є важливіші справи, ніж історичні суперечки», і що тепер можна залишити цю тему як є та фактично визнати її неактуальною. Натомість разом будуємо майбутнє і нові відносини. Водночас кожен залишається при своїх героях і йде у цих питаннях власним шляхом. Я це спостерігав у багатьох дискусіях на цю тему.
Польща і Україна зробили різні висновки
Чи цього хотіла польська сторона? Звісно, я не маю на увазі, що в обмін на передачу танків, коли вирішувалася доля української незалежності, потрібно було чогось вимагати. Вважаю, що така транзакційність — це дитячість. Але вже у 2023 році стало зрозуміло, що ця державність, швидше за все, збережеться так чи інакше. Відтоді потрібно було, використовуючи момент, коли існують добрі контакти і добра позиція Польщі на Сході, комунікувати цю справу — і не сигналами чи якимись натяками. Чітко слід було представити українцям усю картину разом з аналізом того, наскільки це важливо для суспільства і чому цю тему не можна оминути за жодного сценарію. І я абсолютно впевнений, що цього не було зроблено.
Чому?
Тому що я бачив, як щоразу, коли ця тема з’являлася у відносинах з нагоди чергового скандалу, українська сторона жила у світі повних ілюзій, і ніхто цих ілюзій їм не розбивав. Вони сприймали цю ескалацію, пояснюючи її тим, що праві польські партії, маючи проблеми в економіці, розігрують карту Волині перед виборами… і що треба просто перечекати виборчий період. Дотепер це стандартний міф по той бік кордону. Цей міф треба було розбити.
Далі українська сторона вирішила, що якщо праві, борючись за владу всередині Польщі, змістилися на «антиукраїнські» позиції, то просто зробімо ставку на ті політичні сили, які «не є антиукраїнськими» — і ці ілюзії знову накопичувалися далі. Аж до ситуації з назвою українського підрозділу, коли українська сторона через ці свої ілюзії тепер раптом здивована тим, що виявляється, вся польська політична сцена і більшість польського суспільства різко негативно відреагували на рішення Зеленського.
Це здивування є реальним з українського боку і воно випливає з усього цього накопичення ілюзій, про які я писав вище.
Час для чесної розмови
Отже, що слід було б зробити і що треба робити зараз? Чітко артикулювати свою позицію, бо потрібно провокувати дискусію з українського боку. Ніхто, окрім українського суспільства, цього не зробить. Вони мають самі обговорити, що хочуть із цим зробити. І це також спонукає західні медіа долучитися до цієї дискусії.
Єдине, що тепер здатність польської сторони донести своє послання до українців набагато менша, ніж була на початку війни. Це треба було робити тоді, не керуючись симпатіями, емпатією чи питаннями пристойності… а холодним аналізом того, що ситуація рухається в неправильному напрямку, і холодним політичним розрахунком. Так, був би конфлікт, був би шок і здивування, але іншого шляху немає — потрібно було провокувати цю дискусію в кращих для Польщі, ніж тепер, умовах, позбавляючи українців будь-яких ілюзій, що цю тему можна якось заговорити.
І я не маю уявлення, чому не було нікого, хто міг би тоді для польської влади просто сказати ті речі, про які я пишу на основі ж спостереження цілком відкритої дискусії про Волинь з українського боку.
Урок на майбутнє
Чи відбулося б охолодження відносин раніше? Мабуть, так… зате українська сторона не сприймала б цю справу як абсолютно третьорядну, як це було там роками. Ніхто цією темою просто не цікавився, ніби її не існувало.