Юзеф не встиг відчинити двері. Приклад гвинтівки розтрощив замки, і до сіней увірвалися співробітники НКВС. Кімнату наповнив крик дітей. Галіна прикрила синів — кат повалив її ударом приклада гвинтівки. Падаючи, вона розбила голову об край столу. Коли Юзеф кинувся їй на допомогу, удар револьвером збив його на землю. Його били ногами по ребрах і витягли з дому.
Під час слідства його тримали на ногах п’ять діб, безперервно били й обливали крижаною водою. Коли він відмовився підписати свідчення, слідчий розтрощив йому пальці молотком. Йому вибили зуби кастетом, а п’ятої ночі сказали: «Завтра ми закатуватимемо твоїх синів». Розтрощеною рукою він поставив підпис під свідченням. Юзеф не побачив суду — заочно його засудили до розстрілу. За кілька годин його затягли до підвалу, вистеленого тирсою. Руки зв’язали дротом, у рот запхали ганчірку. Кат у гумовому фартуху приставив револьвер до його потилиці й натиснув на спуск. Тіло скинули до масової ями в лісах Биківні та засипали негашеним вапном. Родині сказали, що його вивезли до табору на 10 років.
Пам’ятник, присвячений полякам, убитим НКВС у 1935–38 роках. Довбиш, за часів російської окупації — Мархлевськ (нині Довбиш, можливий варіант — Долбиш). Автор фото — Гжегож Маєвський
Історія Юзефа — вигадана, але заснована на спогадах і свідченнях очевидців. Так виглядали типові долі жертв Антипольської операції НКВС. Наближення річниці 11 серпня нагадує про видання у 1937 році наказу НКВС № 00485, який прирік на загибель понад сто сорок тисяч поляків. Водночас із наказом запрацювала російська пропагандистська машина, що зображала поляків як ворожих агентів.
Архіпелаг ненависті: від розкуркулення до депортації
Перш ніж дійшло до масових страт у підвалах НКВС, російський апарат терору випробував свої методи на польському селі. Під гаслом «ліквідації куркулів як класу» нищили польську ідентичність. Польські селяни в Україні та Білорусі, через прив’язаність до землі та католицької традиції, стали для злочинного режиму ворогом номер один.
Забирали все: землю, худобу, посівне зерно й навіть останні запаси їжі. Тих, хто чинив опір, визнавали «антирадянським елементом». Цілі села оточували військовими кордонами, а родини пакували у товарні вагони для худоби та вивозили до Сибіру або на безплідні степи Казахстану. Жінки, діти й старі помирали від голоду та виснаження в дорозі. Засланців кидали на голому степу за температур до -40°C, де єдиним прихистком були викопані власними руками землянки.
Зрежисований кошмар: Великий голод і польські жертви
Жорстокість сталінської системи досягла апогею під час штучно спричиненого Великого голоду (Голодомору) в Україні у 1932–1933 роках. Серед мільйонів помираючих жертв безпосередньою мішенню цього зрежисованого винищення стали також поляки. Оцінюється, що внаслідок продовольчого терору щонайменше 40 тисяч поляків померли в муках від голоду, хоча загальна кількість польських жертв могла бути значно більшою — ці жертви не фіксувалися за національністю. Для росіян важила лише цифра, не людина. Сьогодні ми знаємо лише мінімальну кількість жертв.
Це не було стихійним лихом — це було сплановане масове вбивство. Змінена політика безжальних конфіскацій ударила безпосередньо по польських анклавах, таких як Мархлевщина (поблизу Житомира). Озброєні каральні бригади заходили до польських домівок, виривали підлоги, розбирали печі й прочісували подвір’я залізними прутами в пошуках прихованої жменьки зерна чи картоплі. Райони непокірних польських сіл оточували військом, перекриваючи будь-яке постачання товарів і караючи смертю за спробу втечі до міст.
Пам’ятник жертвам Великого Голоду — Андрушівка, Україна. Джерело Wikimedia Commons
Процес голодної смерті тривав цілими тижнями, перетворюючи квітучі поселення на моторошні цвинтарища. Людський організм, позбавлений їжі, крок за кроком поїдав сам себе. У перші тижні люди їли листя, кору дерев, кропиву, собак, котів і щурів. Згодом з’являлися голодні набряки — тіла вкрай виснажених людей, особливо дітей, розпухали до жахливих розмірів, а шкіра тріскалася, гноїлася від відмирання тканин. Голод спричиняв божевілля. Траплялися акти шаленства й невимовні родинні трагедії, коли матері дивилися на багатотижневе, повільне вмирання власних дітей, які просили хліба, доки не втрачали голос від виснаження. На дорогах і в хатах лежали сотні розпухлих трупів, яких ніхто не мав сили ховати. Потім їх звозили возами й скидали до масових могил.
Поляки були лише частиною більшого механізму «обміну суспільства», водночас від голоду померло кілька мільйонів українців. Їхньою єдиною провиною, як і в поляків, була прив’язаність до землі, віра в Бога та неприйняття русифікації. Найгірша ситуація запанувала на найродючіших східних землях Донбасу та Луганщини. Там натомість за мільйони винищених українців привезли росіян.
Польська операція: механізм геноциду
Усі ці дії виявилися лише передмовою до подій 1937–1938 років. Наказ № 00485, виданий 11 серпня 1937 року Миколою Єжовим, перетворив державний терор на тихий, але абсолютний геноцид на національному ґрунті. Вирок виносили вже за саме польське прізвище, участь у святій месі, наявність родичів по той бік кордону чи користування польською мовою. Російська служба безпеки створила міфічну «Польську військову організацію», приписавши членство в ній сотням тисяч невинних цивільних.
Перша сторінка наказу т. зв. Антипольської акції НКВС — Джерело Wikimedia Commons
Ми не маємо повних даних, лише ті зі збережених архівів, які були надані дослідникам. Із них випливає, що в межах акції засудили щонайменше 140 тисяч поляків. Щонайменше 111 091 було вбито — часто без будь-якого суду, на підставі вибитих зізнань, коли людина боялася за родину або від болю прагнула вже лише смерті. Десятки тисяч жінок і дітей відправлено до таборів і дитбудинків на підставі супровідного Наказу № 00486. Дітей ворогів народу вбивали, якщо їм було понад 12 років, що випливало з окремого закону. Якщо менше — відправляли до дитбудинків і там піддавали русифікації. Поляки в СРСР гинули у кілька разів частіше, ніж представники інших національностей, охоплених чистками.
Російський гуманітаризм
Геноцид, вчинений над поляками в Радянському Союзі протягом десятиліть російської окупації Польщі, був цензурованою білою плямою. Забороняли говорити про нього, як і про інші репресії. Місця поховань — такі як у Биківні (Україна) та Куропатах (Білорусь) — роками засипали, вирівнювали й заліснювали, щоб стерти сліди вбивств. Щороку 11 серпня згадують про пекельний механізм національної ненависті, що поглинув сотні тисяч життів. Це річниця, яка зобов’язує говорити вголос про злочини, за які їхнім катам удалося уникнути покарання.
Поляки — жертви російського геноциду. Загинули в 1937 році. Джерело: Wikimedia Commons
Сьогодні цей злочин намагаються відсунути в тінь через інструментальне використання теми Волинської різанини. Не можна применшувати жодного злочину, але також не можна стирати один злочин іншим. Достатньо подивитися на акаунти людей, які призначають себе єдиними патріотами. Вони належать до ультраправих партій. Майже на жодному з них ви не знайдете інформації про російський геноцид 1930-х років XX століття. Зате їхні акаунти будуть сповнені інформації про Волинь. Вони розповідатимуть правдиві й вигадані історії про українські жорстокості, ніби багатомісячне, повільне вмирання від голоду було російським гуманітаризмом. По суті, з ними можна погодитися. Це і є «російський гуманітаризм».
.jpg){kind=link}