У польському публічному дискурсі довкола річниць 1939 року регулярно повертається проблема семантичної та історичної маніпуляції. Радикальні середовища та спадкоємці російського наративу намагаються релятивізувати події 17 вересня, послуговуючись безособовими поняттями або вдаючи, що Радянський Союз був відірваним від реальності утворенням, не пов’язаним із російською державною та імперською тяглістю. Тим часом агресія 17 вересня була прямим наслідком формального військово-політичного союзу, укладеного в Кремлі. При цьому слід пам’ятати, що пропозиція союзу Німеччині вийшла від Радянської Росії. Саме вони запропонували Гітлеру союз і поділ сфер впливу. Хіба це не виглядає подібно до сьогоднішньої політики Росії? Відповідь настільки банально проста, що тут не пролунає. Немає сенсу — про факти не дискутують. Факти презентують.
Пакт про поділ Європи: від Балтики до Бессарабії
23 серпня 1939 року в Москві підписано угоду, відому в Польщі як Пакт Ріббентроп—Молотов, а у світовій історіографії загальновживано названу Пактом Гітлер—Сталін. Її суттю був таємний додатковий протокол, у якому дві тоталітарні держави здійснили поділ Центрально-Східної Європи на сфери впливу.
Напад на Польщу був лише першим етапом реалізації цієї домовленості. Підписаний документ дав Росії вільні руки в реалізації імперських претензій щодо інших сусідів:
- Країни Балтії (Литва, Латвія, Естонія): Їх змусили підписати так звані договори про взаємодопомогу та прийняти військові бази Червоної армії, що влітку 1940 року призвело до їхньої повної анексії, сфальсифікованих «виборів» і масових депортацій громадян до Сибіру.
- Фінляндія та Зимова війна (1939–1940): Росія зажадала від Фінляндії васалізації та передачі територій. Фінляндія відмовилася, тому в листопаді 1939 року СРСР розпочав воєнні дії з бомбардування Гельсінкі. Попри величезні втрати з російського боку, Фінляндію змусили поступитися частиною території (зокрема Карельським перешийком), хоча їй вдалося відстояти свою незалежність. Варто додати, що як гарматне м’ясо росіяни гнали на бійню під фінські кулемети переважно українців. Тому вони не зважали на втрати. Росіяни теж там були, але переважно як офіцери.
- Румунія та втрата Бессарабії й Північної Буковини: У червні 1940 року, скориставшись залученістю Німеччини на заході Європи, СРСР висунув Румунії ультиматум, зайнявши Бессарабію (з якої було утворено Молдавську РСР) та Північну Буковину.
Співпраця обох режимів охоплювала також сировинний і господарський обмін, який підживлював німецьку воєнну промисловість боєприпасами, нафтою та зерном у період боїв на Заході.
17 вересня: Ситуація на фронті та крах оборони
Радянський напад на Польщу стався в момент, коли натиск німецького наступу почав слабшати. Переміщення польських частин у напрямку так званого Румунського плацдарму мало на меті організувати тривалий опір, спираючись на постачання воєнних матеріалів із Франції та Великої Британії через територію Румунії, а також очікування на анонсований наступ західних союзників. Це відповідало польському плану оборони.
Німецька колісна техніка та броньовані ударні вістря зазнали значних втрат, а Вермахт зіштовхнувся з гострою нестачею боєприпасів. З цієї причини посол Німеччини в Москві Фрідріх Вернер фон дер Шуленбург неодноразово квапив Народного комісара закордонних справ В’ячеслава Молотова якнайшвидше розпочати бойові дії.
Наступ Червоної армії по всій довжині східного кордону Речі Посполитої зруйнував польські плани. Дипломатичний привід про «падіння польської держави» та «втечу уряду» був неправдою. Уряд Речі Посполитої перебував у Кутах поблизу румунського кордону і ухвалив рішення про його перетин лише під вечір 17 вересня, після отримання підтвердженої інформації про перетин кордону радянськими військами.
Порушення міжнародного права та дипломатичний інцидент
Разом з агресією СРСР в односторонньому порядку розірвав чинний польсько-радянський пакт про ненапад 1932 року та Конвенцію про визначення агресора 1933 року. Радянська влада також здійснила спробу незаконного арешту польського посла в Москві Вацлава Гжибовського, стверджуючи, що польська держава перестала існувати, а отже її дипломати втратили дипломатичний імунітет.
Посол Гжибовський відмовився прийняти радянську ноту, і після втручання декана дипломатичного корпусу — яким з огляду на старшинство був згаданий посол Німеччини фон Шуленбург — радянська сторона була змушена дозволити польському дипломатові та персоналу посольства залишити країну.
Менше пощастило нейтральному консулові в Києві Єжи Матусінському. Його викликали радянські органи під приводом обговорення питань евакуації, а потім заарештували НКВС і вбили. Дипломатичні втручання у його справі виявилися безрезультатними.
Воєнні злочини Червоної армії у вересні 1939 року
Всупереч тезам про «незаконний, але безкровний марш», Червона армія, що входила, з перших годин допускалася порушень Женевських конвенцій та масових убивств військовополонених і цивільного населення. Було проведено понад 2 тисячі боїв і сутичок.
До задокументованих воєнних злочинів цього періоду належать, зокрема:
- Вбивство генерала Юзефа Олшини-Вільчинського (22 вересня): Командувача корпусного округу в Гродні зупинили в автомобілі в районі Сопоцкінь, відтягли вбік і без суду розстріляли на очах у дружини.
- Різанина оборонців Гродна (20–22 вересня): Після захоплення міста радянські війська винищили близько 300 оборонців — солдатів, поліцейських, а також шкільну молодь і харцерів. Під час боїв радянські війська використовували цивільних, зокрема дітей, як живі щити на броні танків (так загинув, зокрема, 13-річний Тадзьо Ясінський).
- Масові розправи над полоненими КОП і Війська Польського: Після боїв під Сарнами, Шацьком і Витичном відбулися масові страти роззброєних солдатів Корпусу охорони прикордоння. У Мельниках і в районі фортів над Случчю було вбито кілька сотень полонених.
- Вбивства поранених і медичного персоналу: У військових шпиталях, зокрема в Золочеві, Львові та Вільнюсі, радянські солдати добивали поранених у ліжках, а також арештовували й розстрілювали медичний персонал.
- Різанина під Равою-Руською: Страти учнів підхорунжих шкіл і кадетів, які намагалися прорватися до угорського та румунського кордону.
- Розстріл оборонців Сарненського укріпленого району (23–25 вересня) – після капітуляції відтинку фортів над Случчю солдатів із полку КОП «Сарни» роззброїли. Росіяни відібрали й розстріляли на місці кілька сотень польських солдатів та офіцерів (за свідченнями — від 280 до майже 500 осіб).
Роль внутрішньої колаборації
Із входом Червоної армії на східні землі Речі Посполитої активізувалися осередки розпущеної в 1938 р. Комуністичної партії Польщі та місцеві бойові групи. Вони створювали т. зв. Червону міліцію та революційні комітети, які перебирали владу в містечках, складали проскрипційні списки й передавали до рук НКВС польських урядовців, поліцейських, учителів та військових осадників.
До символів безумовного підпорядкування політиці Йосипа Сталіна належали такі постаті, як Ванда Василевська, Альфред Лямпе чи Стефан Єндриховський, які долучилися до апарату пропаганди та совєтизації, створюючи підґрунтя для пізніших структур, залежних від Москви (як-от ПКНВ чи влада Польської Народної Республіки, представлена, зокрема, Болеславом Берутом і Едвардом Охабом).
Німецько-радянський союз, закарбований на фотографіях зі спільного параду в Бересті над Бугом, став початком багаторічної окупації, безпосереднім продовженням якої були злочини в Катині, Харкові й Твері, а також масові вивезення польських громадян на Схід. Історики й досі не здатні оцінити польські втрати, спричинені репресіями, яких зазнали поляки на територіях, окупованих Росією. Однак цифра близько пів мільйона не видається завищеною. На жаль, після війни ніхто навіть не намагався підрахувати жертв, бо Росія цього не дозволяла. Тому цифри дуже різняться.
Діяч антикомуністичної опозиції у 1980-х роках. Брав участь у підпільній видавничій діяльності — друкував і поширював листівки, а також брав участь у демонстраціях. У 1985–1986 роках був співорганізатором передач підпільного Радіо «Солідарність». З 1986 року був пов’язаний із Рухом «Свобода і Мир». За свою опозиційну діяльність неодноразово зазнавав репресій — був оштрафований та арештовувався.
Після 1989 року працював у приватному секторі. Займається дослідженням історії польської та чехословацької антикомуністичної опозиції. Є співавтором книги та численних наукових і публіцистичних статей. Публікує матеріали на історичну, суспільну та міжнародну тематику, зокрема присвячені Україні, зокрема на порталах LCA.pl та Фонду «Свобода і Мир». З 2014 року активно займається волонтерською діяльністю, підтримуючи Україну та гуманітарні ініціативи.
За діяльність на користь свободи та незалежності Польщі нагороджений Хрестом Свободи і Солідарності (2016), Лицарським Хрестом Ордена Відродження Польщі (2022) та медаллю Pro Patria (2025).
Що ви думаєте про цей матеріал?
Долучайтеся до розмови. Коментарі мають стосуватися теми публікації.
Написати коментар