Вересень 1939 р. і початок братерства зброї
Війна в Україні та безпрецедентна солідарність Польщі зі східним сусідом і досі дивують багатьох зовнішніх спостерігачів. Вони замислюються, як можливо, що два народи з такою складною, сповненою болісних ран історією змогли майже з дня на день відкласти убік давні образи. А це просте явище єднання колишніх суперників перед лицем смертельної загрози в історії світу не є нічим новим. У випадку Польщі досить повернутися до 1939 року. Польсько-чехословацькі відносини тоді нагадували політичні згарища — зруйновані чехословацькою і польською дурістю, найбільшою з яких було силове захоплення Заолзя спочатку Чехословаччиною, а потім Польщею. Я писав про це нещодавно; зацікавленим даю посилання. А проте, коли Друга світова війна стала фактом, колишні опоненти, за механізмом разюче подібним до сьогоднішнього польсько-українського союзу, були змушені започаткувати незвичайне бойове братерство. Сьогодні сотні поляків воюють в Україні, а тисячі залучені до допомоги. Зсунення кордону російської загрози на південний схід і можливе падіння Києва поставили б Польщу в аналогічну, смертельну стратегічну пастку, про яку застерігає нас власна історія на тлі Чехословаччини. Звідки в Польщі вміння ставати на правильний бік навіть усупереч складній історії? Відповідь може дати історія польсько-чеських відносин.
Після польської та угорської акції з урізання чехословацької держави наприкінці настало заспокоєння між нашими народами. На горизонті вже вимальовувалася значно більша для всіх проблема. Чехія впала під впливом німецького тиску, а Словаччина стала державою-сателітом Третього Рейху. Тепер Польща стала наступною жертвою німців. Після виявлення цього (загалом очікуваного) факту чехословацькі військові та молодь, які хотіли воювати, тікали з окупованої Чехії до Польщі, намагаючись отримати призначення до польського війська. Це було не так легко; про всяк випадок цих добровольців групували в кількох осередках. Особливо цінними були пілоти та інші фахівці з різного обладнання. Йозеф Франтішек уже майже був на кораблі, що плив до наших західних союзників, коли польські офіцери представили йому та іншим чехам можливість воювати проти німців у Польщі. Частина чехів визнала це доброю нагодою і залишилася, після чого їх потай зараховували до польських підрозділів. Так розпочався славний шлях Йозефа Франтішека — «чехословака», як він сам про себе говорив, — який і донині єднає поляків і чехів.
Йозеф Франтішек — чеський пілот у польській ескадрильї 303. Джерело Wikimedia Commons
Разом із початком Другої світової війни довоєнні суперечки втратили будь-яке значення. 3 вересня 1939 року, декретом президента РП Іґнація Мосціцького, було створено Легіон чехів і словаків, командиром якого призначили генерала Лва Пжхалу. Нижче — уривки з відозви, яку з цієї нагоди видав маршал Едвард Сміглий-Ридз:
Відозва Головнокомандувача до чеських і словацьких солдатів
“Чеський і словацький солдате!
Споконвічний ворог слов’янських народів розпочав варварський напад на наші найсвятіші права на свободу й незалежність. Усі договори та мирні зобов’язання були порушені й потоптані.
(…)
Нехай славна традиція Грюнвальда, коли в кривавому бою з тевтонами одностайно виступали слов’янські народи і де лилася жертовна кров усіх відважних пращурів, оживить сьогодні надією ваші серця й озброїть ваші руки.
Декрет Президента Республіки про створення чеського і словацького легіонів має стати історичним документом, який започаткує наші спільні солдатські зусилля в боротьбі за незалежність. (…)
Де б ти не був, чеху і словаку, я закликаю тебе від імені мого народу, щоб ти розпочав боротьбу з гнобителем.
На польських землях нині формуються чеський і словацький легіони, верховне командування над якими очолює досвідчений бойовий солдат — генерал зброї Лев Прхала. (…)”
Верховний головнокомандувач
ЕДВАРД СМИГЛИ-РИДЗ
Маршал Польщі
Варшава, 3 вересня 1939 р.
ген. Людвік Свобода. Джерело Wikimedia Commons
Ключову роль у формуванні цих структур відіграв підполковник Людвік Свобода (пізніший комуністичний президент Чехословаччини). Згрупування під його командуванням, чисельністю близько 700 солдатів, дислокувалося в таборі в Лісній поблизу Барановичів. Після 17 вересня підрозділ відступав на південь, а потім здався в полон частинам Червоної армії, що входили, і був інтернований. Рішення здатися росіянам було ухвалене через побоювання, що румуни видадуть їх німцям. Паралельно чехословацькі добровольці від перших днів вересня воювали в польській авіації, зокрема Йозеф Балейка і Вілем Кошарж. Особливу роль відіграв згаданий вище Йозеф Франтішек — чеський пілот, повернутий польськими офіцерами та спокушений можливістю швидкого бою проти німців. Під час вересневої кампанії з великою відданістю виконував розвідувальні та зв’язкові польоти, а після евакуації через Румунію і Францію потрапив разом із поляками до Великої Британії.
На західних фронтах — Тобрук і небо над Великою Британією
Польські солдати на позиції під Тобруком. Джерело Wikimedia Commons, автор: No 1 Army Film & Photographic Unit, Barker (Lt)
До повторної організованої співпраці солдатів обох народів дійшло в Північній Африці під час оборони фортеці Тобрук, що перебувала в облозі німецько-італійських сил. Польська Самостійна бригада карпатських стрільців під командуванням генерала Станіслава Копанського (перевезена в серпні 1941 р.) взяла на себе найдовший відтинок оборони. 11-й чехословацький піхотний батальйон під командуванням підполковника Карела Клапалека прибув до фортеці наприкінці жовтня 1941 року й був оперативно підпорядкований польській бригаді. Чехи й словаки зайняли складний, західний відтинок оборони, воюючи пліч-о-пліч із поляками аж до деблокування фортеці в грудні 1941 р. Бої в екстремальних умовах спричинили втрати: загинуло 109 польських солдатів, а близько 400 було поранено, натомість чехословацькі втрати на їхньому відтинку становили 14 загиблих і 81 пораненого. Про цю битву чехи зняли чудовий художній фільм «Тобрук». У ньому також можна побачити польські сюжетні лінії. Мені випала нагода його побачити, як, певно, і багатьом нашим читачам, і можна сміливо написати, що цей фільм у всіх відношеннях вартий рекомендації.
Пілоти 303-ї ескадрильї. Джерело Wikimedia Commons автор Stanley Devon
Під час Битви за Англію поряд із польською ескадрильєю 303 діяла чеська ескадрилья 310. Беззаперечним символом цього союзу став Йозеф Франтішек, з яким польські льотчики евакуювалися після вересневої поразки. Франтішек за власним бажанням залишився в польській армії й літав в елітній ескадрильї 303. Будучи найрезультативнішим пілотом цього підрозділу, він здобув 17 підтверджених повітряних перемог. Він загинув в авіакатастрофі в жовтні 1940 року як герой обох народів. Про нього та інших польських льотчиків ще під час війни написав книжку Аркадій Фідлер — «Ескадрилья 303», де Йозеф Франтішек є одним із головних героїв. Цю книжку скидали до Польщі ще за німецької окупації. Прізвища головних героїв були змінені, щоб родини в країні не зазнали німецьких репресій. Після війни публікація на певний час була забута — комуністи ж переслідували солдатів, які воювали на Заході, а книжка говорила про них позитивно. Після її повторного видання вона стала справжнім бестселером. Її наклади за часів комунізму сягали сотень тисяч примірників. Не дивно — це дуже добра книжка; можна навіть сказати, що це чудовий репортаж. А чехи зняли про свого (і нашого) пілота фільм, який нещодавно вийшов на екрани кінотеатрів. Він чудовий, що підкреслюють усі рецензії. Сподіваюся, що незабаром його можна буде побачити також у польських кінотеатрах.
Нездійснена мрія про польсько-чехословацьку конфедерацію
Це фронтове військове братерство знайшло відображення в дипломатичних діях. У 1940–1942 роках уряди у вигнанні — під керівництвом генерала Владислава Сікорського та президента Едварда Бенеша — створили план заснування Польсько-чехословацької конфедерації. Проєкт передбачав утворення потужного блоку зі спільною зовнішньою та оборонною політикою, митним союзом, а також спільною валютою. Головною геостратегічною засадою було збудувати бар’єр, який після війни стримував би як німецький ревізіонізм, так і російський імперіалізм.
Цей намір зрештою зазнав краху внаслідок тиску Москви та зміни політики з боку Чехословаччини. Йосип Сталін категорично заперечував проти виникнення такого сильного союзу у своїй сфері впливу. Натомість після викриття катинського злочину у 1943 році та розриву радянсько-польських відносин президент Бенеш вирішив дистанціюватися від польського уряду в Лондоні, шукаючи гарантій безпеки безпосередньо в Кремлі. Це перекреслило проєкт конфедерації, зрештою вштовхнувши обидві держави в залежність від Москви.
Едвард Бенеш та Владислав Сікорський. Джерело: Wikimedia Commons
Чеські історики радше вважають, що президент Бенеш ніколи не мав наміру будувати таку державу, на яку розраховували поляки. Бенеш мав дуже слабкі позиції у західних союзників, а переговори з поляками про можливу федерацію трактував суто інструментально — як зміцнення себе і своїх можливостей. Тим більше що він знав про польські зусилля, спрямовані на посилення опозиції проти нього серед чехословацької еміграції. Подальший розворот Бенеша в цьому світлі є значно зрозумілішим. Чехи й надалі вважали росіян своїми союзниками, а не майбутніми окупантами. З їхнього погляду Польща все одно мала бути домінованою, тож будь-який тісний зв’язок із нею наражав би Чехословаччину на неприязнь Сталіна. Чи так би було? Не дізнаємося. Спільний польсько-чехословацький план дав би союзникам більше аргументів, і, можливо, почався б наступ з Італії, покликаний випередити росіян?
Завершення
Як видно, історія польсько-чехословацької співпраці під час Другої світової війни — це все ж не підбадьорлива оповідь про усвідомлення власних помилок. Це передусім жорстокий урок про те, як легко змарнувати братерство по зброї через політичну короткозорість і фатальні рішення. Едвард Бенеш повірив, що дистанціювання від Польщі та пошук гарантій безпосередньо у Сталіна врятує його країну. Фінал цього рішення був трагічним — проєкт потужного центральноєвропейського буфера провалився, а обидві держави на десятиліття потрапили в орбіту радянського поневолення.
Цей меморандум сьогодні має звучати надзвичайно гучно в контексті війни в Україні. Єднання перед обличчям російського вторгнення — це фундамент, але самого братерства крові недостатньо, якщо за ним не піде побудова сталих політичних рам на майбутнє. Кремль, так само як і в 40-х роках, робить і робитиме все, щоб забити клин між сусідами, вміло роздмухуючи давні історичні образи. Якщо сьогодні Польща та Україна не зроблять висновків із помилок польсько-чехословацької дипломатії, вони ризикують повторенням історії. Лише повна відмова від ілюзій щодо можливості домовлятися з російським імперіалізмом та тісний союз можуть зробити так, що цього разу наша мрія про безпечну й об’єднану Центральну Європу не закінчиться кошмаром нової російської окупації.
Діяч антикомуністичної опозиції у 1980-х роках. Брав участь у підпільній видавничій діяльності — друкував і поширював листівки, а також брав участь у демонстраціях. У 1985–1986 роках був співорганізатором передач підпільного Радіо «Солідарність». З 1986 року був пов’язаний із Рухом «Свобода і Мир». За свою опозиційну діяльність неодноразово зазнавав репресій — був оштрафований та арештовувався.
Після 1989 року працював у приватному секторі. Займається дослідженням історії польської та чехословацької антикомуністичної опозиції. Є співавтором книги та численних наукових і публіцистичних статей. Публікує матеріали на історичну, суспільну та міжнародну тематику, зокрема присвячені Україні, зокрема на порталах LCA.pl та Фонду «Свобода і Мир». З 2014 року активно займається волонтерською діяльністю, підтримуючи Україну та гуманітарні ініціативи.
За діяльність на користь свободи та незалежності Польщі нагороджений Хрестом Свободи і Солідарності (2016), Лицарським Хрестом Ордена Відродження Польщі (2022) та медаллю Pro Patria (2025).
.jpg){kind=link}
.jpg){kind=link}
_Squadron_RAF_with_one_of_their_Hawker_Hurricanes,_October_1940._CH1535.jpg){kind=link}
Що ви думаєте про цей матеріал?
Долучайтеся до розмови. Коментарі мають стосуватися теми публікації.
Написати коментар