фото: Рафал Хойнацький / Мазовецький інститут культури / опрац. Nowiny Wschodnie
Ганна Яровенко — київська режисерка документальних фільмів і телевізійних серіалів. 26 лютого 2022 року разом із дітьми та мамою вона потрапила до Млави. Тут зняла повнометражний документальний фільм «Голос мами», заснувала Дитячу кіностудію «Райське яєчко» та Фундацію «Діалоги мистецтва», а разом з українськими й польськими дітьми та сеньйорами створила анімаційну трилогію «Легенди Млави». Цієї осені проєкт відзначили премією «Імпульс культури» Мазовецького воєводства. Говоримо про те, як кіно будує мости між народами, і де сьогодні для неї дім.
Млава для поляків — місто добре відоме, але для більшості українців її назва нічого не говорить. Ким Ви були до війни і як потрапили саме сюди?
Я професійна режисерка з Києва. Усе життя знімала документальні фільми та телевізійні серіали. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я просто рятувала дітей. Ми жили під Ірпенем і я вивозила їх у момент, коли в Гостомелі вже тривав штурм аеропорту (прим. ред.: Ірпінь і Гостомель — міста під Києвом. 24 лютого 2022 року російські десантники намагалися захопити аеропорт у Гостомелі, і саме там розгорнулися перші бої за Київ). Це відбувалося буквально за лісом.
У Млаві я опинилася абсолютно випадково. Нас прийняла родина музикантів — Януш і Кая Прусіновські (прим. ред.: Януш Прусіновський — відомий музикант, лідер гурту Janusz Prusinowski Kompania, що грає польську традиційну музику). І, звісно, в мені ввімкнувся режисерський інстинкт: я почала знімати фільм «Голос мами».
«Голос мами» (анг. «Mama’s Voice») — повнометражний авторський документальний фільм про перші місяці життя її родини в Польщі, під одним дахом із польською родиною. Зйомки тривали з квітня до червня 2022 року в Млаві та у селі під Бучею, в якому під російською окупацією залишився батько режисерки. Як його сприймають глядачі?
18 жовтня минулого року в Лос-Анджелесі відбулася прем’єра фільму (прим. ред.: на фестивалі LA Femme International Film Festival). Відтоді його показали в багатьох країнах, він здобув нагороди. 30 червня я показала його в Європейському парламенті. Дуже багато людей плачуть і кажуть, що це фільм про них. Так відбувається і в Америці, і в Канаді, і в Брюсселі.
Добре, що фільм тепер живе власним життям. Він порушує тему біженства, материнства й того, як культура рятує під час кризи.
Багато українських матерів, які приїхали з дітьми у 2022 році, згадують перші місяці ніби крізь туман. Ви одразу почали знімати й працювати з дітьми. Чи був у вас узагалі час на адаптацію?
Був — я розповідаю про це у фільмі. Мій організм просто почав працювати як комп’ютер. Емоції повністю вимкнулися: я не могла ні плакати, ні сміятися. Так само було, коли ми тікали з-під обстрілу: просто увімкнувся «термінатор» — і все.
Першою метою, яку я собі поставила, було зібрати навколо себе українських дітей, щоб вони могли пропрацювати травму через мистецтво, через арттерапію. І допомагаючи іншим, я допомагала собі.
Але мушу сказати, що травма нікуди не зникла. Ми й досі це переживаємо, я також перебуваю в постійному стресі. Ця напруга вже стала постійною, як шум у вухах. Як би людина не шукала спокою, від новин не втечеш.
Паралельно з фільмом Ганна Яровенко почала працювати з дітьми в Млаві. Із цього виросли Дитяча кіностудія «Райське Яєчко» та Фундація «Діалоги Мистецтва», яку вона заснувала в лютому 2025 року. Як це почалося?
Спочатку разом із Каєю та Янушем Прусіновськими ми організували Світлицю Святого Миколая, де я проводила заняття з рукоділля. А потім я подумала, що ж я можу навчати дітей робити фільми. Так і виникла студія «Райське Яєчко». Пізніше я заснувала Фундацію «Діалоги Мистецтва» і сьогодні є її президенткою.
Із 2023 року ми почали з дітьми знімати українські казки. Тоді всі ще погано знали польську, тож заняття я проводила українською. Першою була «Курочка Ряба», звідси, до речі, й назва студії (прим. ред.: в українській казці курочка зносить золоте яйце). Потім ми зняли «Колосок» та інші казки — усі доступні на YouTube. Далі з’явився польськомовний документальний фільм про місцевий Червоний Хрест, у якому я працювала півтора, а може й два роки.
Як розповісти місту його власні легенди?
«Легенди Млави» — це анімаційна трилогія, заснована на місцевих переказах. Перший фільм розповідає про святого Войцеха та рибалку — за легендою, від благословення святого почалася історія Млави. Другий — про травницю Млаву, яка захистила поселення від хрестоносців і дала місту ім’я. Третій — про сову та сурмача, тобто про народження млавського хейналу. Над трилогією від липня 2024 до 2026 року працювала 31 людина: діти, батьки, люди старшого віку та кінематографісти. Бюджет кожного фільму становив лише 2000 злотих. Звідки взялася ідея поєднати такі різні покоління?
Ми хотіли зробити щось на кшталт пам’ятки: фільм, який залишиться після нас як щось добре для міста, що нас об’єднало. У Млаві є кілька легенд. Я взяла їх і почала з першої — про заснування міста. Я вирішила, що найкраще буде зняти її в техніці театру тіней.
Підготовка тривала дуже довго, бо треба було вирізати фігурки, щоб потім ними грати. Ми знімали оповідачів, а точніше їхні тіні, а також сцени з фігурками. Для потреб трилогії було створено понад 500 фігурок. Над першою частиною ми працювали пів року, над другою — близько дев’яти місяців, над третьою — знову пів року.
Сеньйори з’явилися після першої частини. На прем’єру в бібліотеці прийшли також старші люди й побачили нашу роботу. Коли ми почали другу й третю частини, я запросила їх: «Ви вже бачили, що ми робимо. Хочете спробувати?». Їх це зацікавило. Вони приходили на майстер-класи з вирізання фігурок, і це тривало місяцями.
Спільна робота людей, яких не об’єднує ні вік, ні мова, ні професійний досвід, — це завжди виклик. Чи пам’ятаєте Ви момент, коли між дітьми та сеньйорами справді виник зв’язок?
Цей зв’язок народжувався вже під час вирізанок. Це така робота, коли ти сидиш із ножицями й папером, а старші люди розповідають історії зі свого життя, історії Млави. Ми розмовляли польською, діти слухали.
У моїй групі є двоє братів Морозових. Улітку я побачила, що вони приєдналися до моїх сеньйорів, які належать до групи історичної реконструкції. Вони вступили до неї вже поза межами мого проєкту, і їх поєднала справжня дружба. Мене це дуже тішить. Мабуть, у цьому й полягає сенс інтеграції: спільний проєкт завершується, а людські стосунки тривають.
Після прем’єри всієї трилогії в місцевому кінотеатрі проєкт помітили далеко за межами Млави. Перший фільм отримав нагороду за найкращий короткометражний фільм на фестивалі в Бразилії, а одну з частин трилогії відібрали до міжнародного конкурсу 30-го фестивалю AVANCA в Португалії. Цієї осені Ганна Яровенко стала лауреаткою VII видання конкурсу «Impuls Kultury – Mazowiecka Nagroda Inspiracji Kulturalnych 2026». Це відзнака Самоврядування Мазовецького воєводства для авторів проєктів у сфері культурної освіти та анімації, а конкурс проводить Mazowiecki Instytut Kultury. Цього року подали 96 проєктів, а відзначили 12. Що означає для Вас ця нагорода?
Показ у кінотеатрі був для мене дуже важливим, усі були в захваті, це була велика подія в локальному масштабі. А тепер я отримала нагороду від Мазовецького інституту культури, стала лауреаткою «Impulsu Kultury».
Не можу сказати, що мер викликав мене до себе, поплескав по плечу й сказав: «Ганно, браво, працюй далі». Хоча друга і третя частини були створені під почесним патронатом мера. Це як печатка, що підтверджує: мер прихильно ставиться до проєкту.
Над створенням трьох фільмів «Легенди Млави» працював 31 волонтер — діти й люди старшого віку, актори й сценографи, люди різного віку, з різним досвідом і походженням. (…) Ця нагорода — наша, спільна, — написала Ганна Яровенко в соціальних мережах після отримання відзнаки (перекл. з укр. мови).
Ви розповідаєте Млаві її власні легенди, а воєводство сьогодні цінує Вашу працю. Як Ви почуваєтеся в Млаві: як гостя чи вже як частина міста?
Можна сказати, що я пливу рікою між двома берегами. Київ дуже змінився. У моїй сфері, в кіно й телебаченні, там тепер порожнеча, і на практиці я сиділа б удома без роботи. Звісно, я знайшла б собі заняття, хоча б саджання картоплі — це не проблема. Але професійно зараз у Києві важко з роботою. Я бачу це по знайомих, які там залишилися.
А чи я тут удома… Коли повертаюся з Варшави, кажу мамі, о котрій буду вдома. І ловлю себе на тому, що про Млаву, про дім, який я тут винаймаю, уже кажу «вдома». Де діти, там, мабуть, і дім.
Але я говорю з акцентом, тож поляки одразу чують, що я з іншої країни. Тому я не можу на сто відсотків сказати, що я у себе. Втім, у мене польське коріння, і це дає мені внутрішню опору. Саме ця земля, а не Словаччина чи Німеччина — я ніколи не думала, щоб звідси виїжджати.
«Легенди Млави» і «Голос мами» вже живуть власним життям. Яку історію розповідаєте зараз?
Я вже зняла новий фільм і зараз його монтую. Це фільм-портрет про пані Марію Світонь, бібліотекарку та реконструкторку з Млави, людину поважного віку, але з молодою душею.
Від імені фонду щороку пишу заявки й отримую гранти. На рівні Млави всі мої проєкти були прийняті. Більші — варшавські чи європейські — поки що ні. Фонд молодий, незабаром йому виповниться лише два роки, а є конкурси, до яких фонди молодші за два роки взагалі не допускають. Завжди треба починати з малого.
Поза кіно Ганна Яровенко показує полякам українську традиційну культуру. Будь ласка, розкажіть про етнографічні виставки.
У мене вже було дві виставки: «Дотик предків» і «Тіні предків». Це українські обрядові рушники (рушники) і трохи традиційних строїв, скомпоновані як українське весілля. Йдеться про те, щоб показати полякам українців як народ, який умів творити й цінувати красу. Одна виставка відбулася в музеї в Гожуві-Великопольському у 2024 році, друга — у 2025 році в нас, у Музеї Землі Завкшенської в Млаві.
Зараз я шукаю наступний музей у Польщі. Працюю сама, і на все мені не вистачає сил. Якщо якийсь музей буде зацікавлений, безкоштовно надам збірки для експозиції. Це моя волонтерська діяльність. Я хочу, щоб моя колекція працювала, а не лежала в коробках.
Іноді найкращий спосіб подякувати місту — це розповісти йому його власну історію.
Джерело: Мазовецький інститут культури, Мазовецька обсерваторія культури, Фундація «Діалоги мистецтва»
Історикиня, етнографка та фахівчиня із соціальних медіа. Уже багато років займається розвитком YouTube-каналів, допомагаючи експертам і компаніям будувати свою присутність в інтернеті. Проводила наукові дослідження з етнопсихології та етнопедагогіки в Галичині та Північному Причорномор’ї. Її коло наукових і професійних інтересів охоплює історію України та Європи, українсько-польські відносини, а також етнонаціональні й міжкультурні процеси.
Що ви думаєте про цей матеріал?
Долучайтеся до розмови. Коментарі мають стосуватися теми публікації.
Написати коментар