Російські гроші, церковні десятини та міліцейська бездіяльність.
Розслідування подій в Одесі 2014 року добігло кінця. Три особи, пов’язані з проросійським сепаратистським рухом, постануть перед судом заочно. За даними українських слідчих, вони готували захоплення влади в місті, отримували гроші з Росії та реалізовували сценарій створення так званої Одеської Народної Республіки. У доказових матеріалах фігурують не лише сліди фінансування сепаратистів, а й детальні розрахунки наметового табору на Куликовому полі, кошти, що передавалися церковним структурам, а також домовленості з представниками міліції, які мали забезпечити безкарне ведення діяльності. Ці висновки проливають нове світло на події, які 2 травня 2014 року завершилися загибеллю 48 осіб і пораненням сотень інших.
Від проросійських демонстрацій до плану захоплення влади
Справа стосується одного з найтрагічніших і найбільш використовуваних у пропаганді епізодів сучасної історії Одеси. Події 2 травня 2014 року вже багато років є предметом політичних суперечок, маніпуляцій і російської пропаганди. Тепер українські слідчі оприлюднили висновки щодо осіб, які, за даними слідства, мали підготувати ґрунт для сепаратистського проєкту в місті, фінансувати проросійські структури та брати участь у діях, що призводили до ескалації конфлікту.
На лаві підсудних мають опинитися Валерій Кауров, проросійський громадський діяч і голова організації «Єдина Вітчизна», Андрій Новіков, секретар Одеської єпархії Української православної церкви Московського патріархату, а також Денис Яцюк, один із лідерів проросійського руху «Антимайдан», пов’язаного з табором на Куликовому полі. За даними слідства, всі троє співпрацювали з російською стороною, отримували від неї фінансові кошти та виконували доручені їм завдання.
Прокуратура закидає їм державну зраду, а також посягання на територіальну цілісність і недоторканність України. Згідно зі зібраними матеріалами, обвинувачені мали отримати від Російської Федерації близько 40 тис. доларів. Йшлося, однак, не лише про фінансування маніфестацій чи поширення проросійських гасел. Слідчі описують розгалужений механізм дій, що охоплював організацію масових зібрань, утримання табору на Куликовому полі, пропагування ідеї так званого «руського миру», підрив легітимності української влади та спроби довести до створення сепаратистської республіки.
У матеріалах справи також з’являються відомості про завищені фінансові розрахунки, виплати організаторам і учасникам табору, гроші, що передавалися на потреби церковних структур, а також домовленості з представниками міліції. Саме поєднання політичного натхнення, грошей і потурання протиправним діям становить одну з найважливіших ліній усього розслідування.
3 березня 2014 року. Перша серйозна спроба реалізації російського сценарію
Проросійська активність в Одесі не почалася в день трагедії на Куликовому полі. Її організатори діяли значно раніше, а витоки описуваної в слідстві історії сягають щонайменше кінця лютого 2014 року. У цей час, за висновками слідства, обвинувачені співпрацювали з представниками російських політичних структур і організували в Одесі масові зібрання, учасники яких закликали владу Росії ввести війська на територію України. Офіційним обґрунтуванням мала бути нібито необхідність захисту російськомовного населення.
Особливе значення мав мітинг 3 березня 2014 року, організований перед будівлею Одеської обласної державної адміністрації. За два місяці до трагічних подій на Куликовому полі там зібралися тисячі проросійських активістів. Із флагштока на сусідній площі зняли український державний прапор, а на його місці замайорів російський триколор. Потім відбулася спроба силового захоплення будівлі адміністрації. Прихильники Антимайдану також намагалися змусити депутатів оголосити референдум, який міг би повторити сценарій, відомий із Криму, незаконно анексованого Росією. План передбачав підрив українського суверенітету та створення умов для відокремлення регіону від держави.
Цього разу підприємство завершилося невдачею. Депутати відмовилися підтримати сепаратистські вимоги. Проросійських активістів змусили зняти російський прапор і знову вивісити український. Цей символічний момент можна вважати поразкою проєкту, який російська пропаганда називала «російською весною» та пов’язувала з концепцією Новоросії. Серед представників проросійської сторони був Валерій Кауров. За даними слідства, після невдалої спроби захоплення влади обвинувачені отримали від представників держави-агресора близько 40 тис. доларів. Попри поразку 3 березня сепаратистський проєкт не було покинуто. Змінили спосіб дій, а одним із його найважливіших елементів став табір на Куликовому полі.
Куликове поле
У березні та квітні 2014 року на Куликовому полі організували табір, пов’язаний з угрупованнями «православна дружина» та «одеська дружина». Саме там пропагували ідеї так званого «русского мира», тобто російського світу, просували спільний культурний і економічний простір України та Росії, водночас підважуючи легітимність влади в Києві.
З часом діяльність частини учасників табору перестала обмежуватися пропагандою. Члени проросійських угруповань почали долучатися до сутичок із представниками національно-патріотичних середовищ, пов’язаних з Євромайданом.
За даними слідства, організаторами наметового містечка були передусім Валерій Кауров і Денис Яцюк. Його ядро становили дві згадані організації, а кошти на діяльність мали надходити за посередництвом церковних структур.
Особливо цікавим є документ під назвою «Інформація-звіт», датований 10 квітня 2014 року, який здобула хакерська група CyberAlliance. Інформація, що міститься в ньому, стосується фінансування православної частини табору. Згідно з документом на цю мету було виділено 40 тис. доларів, які безпосередньо отримав Олександр Якименко, якого називали «офіцером» Каурова. Звітність викликає серйозні сумніви. У ній Якименко писав про три великі намети, хоча насправді лише один належав до православної частини табору. Решта використовувалися іншими організаціями. У документації також зазначалося існування «православної дружини» чисельністю понад 200 осіб.
Однак це лише початок фінансових подробиць, які було викрито під час аналізу документів. Відповідно до поданого звіту, 40 рядових членів дружини мали отримувати по 35 доларів на день. Іще 20 осіб, які нібито несли цілодобову варту й мешкали у трьох наметах, мали отримувати по 50 доларів на день. Кошти було передбачено також для керівництва табору. Комендант мав отримувати 60 доларів на день, а його заступник, відповідальний за православно-ідеологічні питання, — 50 доларів. У звіті врахували й кухаря, який мав готувати три прийоми їжі на день для 65 осіб. Витрати на харчування оцінили у 18 доларів на день на одну особу. Додатково на господарські потреби табору передбачили 100 доларів на день. Зрештою Якименко відзвітував про витрачання понад 90 тис. доларів.
Зіставлення цих сум з інформацією про реальну кількість наметів і учасників породжує питання щодо достовірності документації. Подані звіти свідчать, що фінансування табору було значно масштабнішим, ніж могло б випливати з образу звичайного політичного протесту.
Варто підкреслити, що документи описують не лише витрати на утримання учасників. Вони також показують організаційну структуру табору, ієрархію його керівництва та механізм виплат коштів. Саме тому вони є важливим елементом матеріалу, що дає змогу відтворити спосіб функціонування проросійських структур в Одесі навесні 2014 року.
Церковна десятина
У всьому механізмі фінансування особливе місце посідає церковний аспект. Згідно з матеріалами справи, відповідно до прийнятого звичаю десятина, тобто 10 відсотків отриманих коштів, мала надходити до Української православної церкви Московського патріархату.
Андрій Новіков, секретар Одеської єпархії цієї церковної структури, мав отримати, зокрема, 4 тис. доларів за «підтримку з боку Одеської єпархії». Ця інформація є важливою, оскільки Новіков не був лише людиною, пов’язаною з релігійним середовищем, яка з’являлася на проросійських маніфестаціях. За даними слідчих, він мав брати участь в організації фінансування одеського Антимайдану з Росії через церковні канали. У такий спосіб релігійні, політичні та організаційні структури мали утворювати взаємопов’язану систему. Кошти, призначені на сепаратистську діяльність, надходили до табору, а частина грошей передавалася особам, відповідальним за церковну підтримку.
Валерій Кауров. Діяч, який роками підтримував контакти з Росією
Однією з центральних фігур цієї справи є Валерій Кауров — відомий в Одесі проросійський громадський діяч і політик, а також лідер православних об’єднань, пов’язаних з Українською православною церквою Московського патріархату. Його політична активність не почалася у 2014 році. Ще у 2004 році він організовував протести проти повернення Едуарда Гурвіца на посаду мера Одеси. У той самий час він зареєстрував віртуальну організацію «Єдина Вітчизна». Згідно з інформацією щодо його діяльності, він отримував гроші від тодішнього мера Одеси Руслана Боделана, а також від Одеської єпархії Української православної церкви Московського патріархату.
Контакти з російською стороною він налагодив задовго до початку війни. Він був відомий організацією протестних акцій проти української мови. Через церковні структури він залучав кошти на проведення проросійських маніфестацій, зокрема акції «Говорю по-русски» у 2006 році та заходу, пов’язаного зі «Стрічкою святого Георгія» у 2007 році.
У квітні 2007 року, під час одного з мітингів на захист російської мови, Каурова облили фекаліями його опоненти. Цей інцидент став одним з епізодів його багаторічної активності в дедалі більш поляризованому політичному житті міста.
Кауров також виступав за федералізацію України, подаючи її як політичне рішення, яке на практиці мало призвести до послаблення української державності. Після розриву контактів із депутатом Верховної Ради України Ігорем Марковим, згодом засудженим політиком і одним із найактивніших апологетів «русского мира», Кауров утратив два важливі джерела фінансування: Россотрудничество та Одеську єпархію Української православної церкви Московського патріархату.
Його московським куратором мав бути Кирило Фролов, голова Асоціації православних експертів Російської православної церкви Московського патріархату, який співпрацював із Костянтином Затуліним, депутатом російської Державної думи, відомим українофобськими поглядами. Наприкінці лютого 2014 року Фролов терміново прилетів до Одеси. Невдовзі після цього відбулася принципова зміна риторики та дій місцевого Антимайдану. Збіг цих подій є важливим елементом картини взаємин між російськими політичними середовищами та сепаратистськими діячами в Одесі.
Дзвінок до Москви та мрія про власну республіку
3 березня 2014 року Кауров разом з одним із лідерів проросійського руху Антоном Давидченком увірвався на сесію Обласної ради. Засідання відбувалося в будівлі на проспекті Шевченка, яку було заблоковано прихильниками проросійських активістів.
Спробу взяти під контроль перебіг засідання зірвав депутат Олексій Гончаренко, його друг і співробітник Михайло Шмушкович та Олександр Борняков, який у наступні роки став заступником міністра цифрової трансформації України. Вони виштовхали представників Антимайдану із зали засідань.
Активісти Євромайдану, які прибули на місце, натомість не допустили захоплення будівлі адміністрації. Попри тиск з боку змовників обласна рада не проголосила «Одеську народну республіку» і не призначила дату сепаратистського референдуму. За встановленими даними, Кауров під час цих подій телефонував до Москви, в офіс помічника Володимира Путіна, і вимагав допомоги. Цей епізод показує, наскільки важливим для місцевих сепаратистів була підтримка з боку російських політичних структур.
21 квітня 2014 року Кауров оголосив себе лідером так званої Одеської Народної Республіки. Раніше, під час перебування в Москві, він підписав резолюцію із закликом до Володимира Путіна ввести війська в Україну, нібито з метою захисту населення від «бандерівського терору». Про його рішення повідомила російська станція LifeNews, лояльна до сепаратистських дій на сході України та прихильників її федералізації.
Події 2 травня стали наступним етапом цієї історії. За розповіддю Каурова, пізніше представленою російським медіа, його помічники мали виламати двері будинку Профспілок і наказати людям увійти всередину, після чого самі забарикадувалися на даху. Під час заворушень Кауров також нібито поширював неправдиву інформацію про російські танки з Придністров’я, які начебто перетнули кордон України й прямували в напрямку Одеси. Він підтримував постійний контакт із полковником Олександром Якименком, комендантом наметового містечка. Згідно з матеріалами щодо його діяльності, він знав про події та надавав комендантові конкретні вказівки.
Після втечі з Одеси до Москви Кауров оголосив себе через російські медіа президентом так званої Одеської Народної Республіки. Однак ця декларація зустріла неприязнь з боку частини активістів Антимайдану, а пов’язана з Кауровим православна організація втратила залишки авторитету.
Із листування Кирила Фролова випливає також, що влітку 2014 року Кауров шукав фінансування проєкту «Захист традиційних сімейних цінностей», який реалізовувала організація «Єдина Вітчизна». На пів року діяльності йому було потрібно 116 тис. доларів.
Кауров нині мешкає в Москві. Він звернувся до президента Російської Федерації Володимира Путіна з проханням надати йому російське громадянство.
Андрій Новіков. Церковні канали фінансування та попередні суперечки
Іншим з обвинувачених є Андрій Новіков, секретар Одеської єпархії Української православної церкви Московського патріархату. Його прізвище раніше фігурувало у зв’язку з внутрішніми церковними скандалами щодо вимагання хабарів у священнослужителів, насамперед із сільських парафій, на користь керівництва єпархії. Священники, у яких вимагали гроші, відкрито вказували на Новікова.
Наступного разу його прізвище з’явилося в березні 2014 року, коли затримали Антона Давидченка, одного з лідерів проросійських активістів в Одесі. На запитання про джерела фінансування сепаратистів Давидченко також згадав Новікова. Секретар єпархії тоді поспіхом залишив Одесу і виїхав до Москви. Там він стверджував, що його телефонні розмови з Давидченком нібито прослуховували українські спецслужби. Однак українські слідчі встановили, що Новіков справді мав організовувати фінансування одеського Антимайдану з Росії, використовуючи для цього церковні канали. У світлі інших матеріалів справи особливого значення набуває інформація про гроші, що передавалися в межах десятини, а також про 4 тис. доларів, виплачених за підтримку з боку Одеської єпархії.
Лінія Новікова показує, що, за висновками слідства, фінансування проросійської діяльності не обмежувалося прямими переказами між політичними організаторами. Також використовувалися структури, які формально займалися релігійною діяльністю.
Денис Яцюк. Сепаратистські заклики з окупованого Криму
Третім обвинуваченим є Денис Яцюк, один із лідерів одеської групи, пов’язаної з проросійською бойовою організацією, та ініціатор створення так званої Одеської Народної Республіки.
У квітні 2019 року Приморський районний суд в Одесі заочно засудив його до п’яти років позбавлення волі. За даними слідства, Яцюк, перебуваючи на території анексованого Росією Криму, записав відео, в якому публічно закликав до сепаратистського руху в Одесі та інших українських містах. Метою мало бути відокремлення південно-східних регіонів від України та створення Республіки Новоросія. У записі Яцюк визнав поразку проросійських сил в Одесі й водночас закликав підтримувати їхні дії у Слов’янську, який тоді був захоплений російськими бойовиками. Його обвинувачували в посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України. Під час судового розгляду вісім свідків заявили, що він брав участь у трагічних подіях 2 травня 2014 року та підтримував сепаратистів, які діяли на Донбасі. Служба безпеки України отримала доручення затримати засудженого і доставити його до виправної установи. Однак Яцюк залишається поза досяжністю українських правоохоронних органів.
Дмитро Фучеджі та домовленість, що мала паралізувати втручання міліції
Одним із найбільш тривожних аспектів справи є висновки щодо контактів проросійських бойовиків із представниками тодішніх силових структур.
У матеріалах справи фігурує ім’я Дмитра Фучеджі, колишнього заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, який відповідав за громадську безпеку. Це ще один утікач, раніше заочно засуджений.
За даними слідства, проросійські угруповання уклали з ним домовленість про невтручання щодо їхньої протиправної діяльності. Раніше обвинувачені мали узгодити з представником міліції, що та не перешкоджатиме їм у реалізації планів. Колишнього посадовця вже притягнули до кримінальної відповідальності за цей злочин і засудили в окремому провадженні.
Саме цей елемент може мати вирішальне значення для розуміння того, чому ситуація в Одесі так драматично вийшла з-під контролю. Якщо організатори насильства могли розраховувати на відсутність ефективного втручання з боку служб, їхні можливості діяти істотно зростали. Отже, справа стосується не лише діяльності самих сепаратистів, а й відповідальності осіб, які мали стояти на варті громадської безпеки. Висновки щодо домовленості з Фучеджі свідчать, що на цю справу слід подивитися також крізь призму ролі державних інституцій та осіб, відповідальних за громадський порядок.
Що відбувалося після трагедії? Понад 11 тис. доларів на жалобну церемонію
Фінансування проросійських структур не припинилося після 2 травня 2014 року. Прикладом є жалобна церемонія, організована 8 червня, на сороковий день після трагедії. Збережений кошторис заходу, на якому зазначені імена та підписи Артема Давидченка та Юрія Неустроєва, вказує, що його вартість перевищила 11 тис. доларів. Того дня в небо випустили 48 чорних повітряних кульок — по одній за кожну жертву подій 2 травня. Однак у кошторисі було передбачено закупівлю аж тисячі кульок на загальну суму 2 тис. доларів.
Ця розбіжність — ще одна деталь, що привертає увагу під час аналізу фінансової документації. Як і у випадку з розрахунками табору на Куликовому полі, виникають запитання щодо способу калькулювання витрат і реального використання переданих коштів. Варто також зазначити, що Юрій Неустроєв, якого називають «православним журналістом», у 2015 році балотувався до обласної ради від партії «Наш край».
Лінія жалобної церемонії показує, що документи, які стосуються діяльності проросійських середовищ, охоплюють не лише період безпосередньо перед трагедією, а й події пізнішого часу. Вони дають змогу простежити, як функціонували ці середовища, хто брав участь в організації їхніх заходів і які суми фігурували у звітах.
Заочний процес. Обвинувачені переховуються в Росії та на окупованих територіях
Українські слідчі завершили досудове розслідування щодо трьох головних обвинувачених. Обвинувачення охоплюють державну зраду та посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, вчинені групою осіб, які діяли за попередньою змовою. У правовій кваліфікації зазначено ст. 111 ч. 1, ст. 110 ч. 2 та ст. 28 ч. 2 Кримінального кодексу України. З огляду на те, що обвинувачені вже тривалий час переховуються на території Російської Федерації або на тимчасово окупованих територіях України, досудове розслідування проведено в порядку in absentia, тобто за відсутності підозрюваних.
Справу передадуть до суду без їхньої участі. Однак це не означає, що всі обвинувачення можна вважати остаточно вирішеними. Щодо Каурова, Новікова та ЯцІука питання їхньої відповідальності в цій справі має вирішити суд, який оцінить зібрані докази. Важливо також, що Яцук уже раніше був заочно засуджений в окремому провадженні, а Фучеджі раніше був засуджений в іншій справі. Ці рішення слід відрізняти від нового процесу щодо обвинувачень, висунутих усій трійці.
Довгий шлях до трагічних подій в Одесі 2 травня 2014 року
Історія так званої російської весни в Одесі 2014 року не почалася 2 травня. Раніше були демонстрації із закликами до втручання російських військ, спроба силового захоплення будівлі адміністрації, російський прапор на щоглі в українському місті, вимоги референдуму, діяльність табору на Куликовому полі та фінансування організацій, що просували концепцію Новоросії. Були також контакти з російськими політичними структурами, гроші, що передавалися через церковні канали, розрахунки, які викликають серйозні сумніви, та домовленості з представниками міліції, які мали не реагувати на протиправні дії проросійських угруповань.
У цій мозаїці особливу роль відіграють три прізвища: Валерій Кауров, Андрій Новіков і Денис Яцюк. Кожен із них мав виконувати іншу функцію, але, за даними слідчих, їх об’єднували спільна мета та співпраця з російською стороною. Кауров був політичним організатором і обличчям сепаратистського проєкту, Новіков мав відповідати за використання церковних каналів для фінансування, а Яцюк належав до лідерів проросійських структур, що діяли на місцях.
Висновки щодо табору своєю чергою показують, що за гаслами про захист російськомовного населення та культурну спільність ховався механізм, який потребував грошей, організації, інфраструктури та співпраці з людьми, що мають вплив у державних інституціях. Саме тому завершення розслідування має значення, що виходить за межі самого процесу над трьома обвинуваченими. Йдеться про відтворення механізму, завдяки якому зовнішнє втручання, місцеві політичні амбіції, пропаганда та бездіяльність частини служб могли призвести до таких трагічних наслідків.
Російська пропаганда роками представляла події 2 травня як доказ нібито ворожості України до російськомовних мешканців. Тим часом зібрані у справі матеріали змушують подивитися на них також крізь призму попередніх спроб дестабілізації Одеси та побудови сепаратистського проєкту, підтримуваного з Росії. Об’єктивне з’ясування трагедії вимагає не лише встановити, що сталося того дня, а й дослідити, хто готував ґрунт для ескалації, звідки надходили гроші, хто користувався цим фінансуванням і чому особи, відповідальні за громадську безпеку, не запобігли катастрофі. Лише повне розкриття цих механізмів може допомогти відокремити факти від пропаганди й повернути подіям в Одесі їхній справжній історичний контекст.
Рішення Європейського суду з прав людини від 13 березня 2025 року
Події 2 травня 2014 року завершилися загибеллю 48 осіб і пораненням сотень інших. Трагедія згодом стала одним із головних інструментів російської пропаганди, спрямованої проти України.
13 березня 2025 р. Європейський суд з прав людини виніс рішення щодо трагічних подій в Одесі, які часто використовуються в російській пропаганді.
ЄСПЛ встановив, що Україна порушила ст. 2 Європейської конвенції з прав людини, не запобігши ескалації зіткнень і не провівши ефективного розслідування. Суд також вказав на недбалість міліції та пожежної служби й присудив компенсації родинам загиблих та постраждалим, які вижили.
Водночас Суд не встановив свідомого знищення доказів владою та не визнав, що жертви були виключно етнічними росіянами, яких убили українські націоналісти. Серед загиблих були активісти з обох сторін конфлікту.
ЄСПЛ також підкреслив роль російської пропаганди в підігріванні напруженості та дестабілізації ситуації в Одесі. Це факт, який часто замовчується в повідомленнях, що маніпулюють громадською думкою.
Джерела: Dumskaya, 12 жовтня 2026; / Офіс Генерального прокурора, 12 жовтня 2026; / Рішення Європейського суду з прав людини від 13 березня 2025 року «Vyacheslavova i inni przeciwko Ukrainie”; Борис Тинка, Одеса 2 травня 2014. Кривавий слід російської весни, Видавництво e-bookowo, 2024.
Журналіст, колумніст, автор книжок про Україну, екскурсовод і коментатор подій в Україні та польсько-українських відносин.
Сертифікований екскурсовод Одесою, одеськими катакомбами, українською Бессарабією та Києвом. Автор численних публікацій, присвячених історії, культурі та сучасному життю України. Частину його праць перекладено українською мовою та видано в Україні. У 2020 році отримав із рук мера Одеси почесне звання посла міста в Польщі.
24 лютого 2022 року, у день початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, перебував в Одесі. Протягом наступних місяців залишався в місті, долучаючись до координації гуманітарної допомоги та висвітлюючи перебіг війни для польських медіа. Свій досвід цього періоду описав у книжці «Odessa 4.5.0.».
У **Nowiny Wschodnie** публікує статті та коментарі про російсько-українську війну, російську пропаганду й дезінформацію, історію України, з особливою увагою до Одеси, а також про польсько-українські відносини та зміни суспільних настроїв.
Співпрацює з українськими редакціями та інформаційними порталами, а також виступає в польських медіа як коментатор української тематики.
Що ви думаєте про цей матеріал?
Долучайтеся до розмови. Коментарі мають стосуватися теми публікації.
Написати коментар