
Готуючи цей матеріал, я подумав, що є люди, яких ми знаємо, хоча насправді ніколи не мали нагоди сісти разом за кавою й спокійно поговорити. Ми знаємо їх із соціальних мереж, дописів, світлин і повідомлень. Моє знайомство з Кароліною має насамперед віртуальний характер. Ми знаємо одне одного завдяки спілкуванню в інтернеті, листуванню та спільним діям на підтримку України. Ми бували в Одесі — місті, яке для мене особливе і до якого я постійно повертаюся, — але так і не змогли там зустрітися. Натомість мені запам’яталася невелика суперечка в інтернеті щодо польської назви цього міста.
5 000 zł
Час від часу я надсилаю Кароліні різні речі, які згодом виставляють на аукціони, а виручені кошти допомагають їй організовувати збори. Начебто дрібниця, але я завжди радію, що можу зробити свій внесок. І знаю, що моя допомога потрапляє до надійних рук.
Кароліна належить до тих людей, які не обмежилися словами солідарності з Україною. Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, вона зібрала речі й поїхала до країни, про яку давно писала, історію якої знала і з жителями якої підтримувала зв’язок. Вона залишилася там надовго. І фактично досі Україна є центром її професійного життя та громадської діяльності.
Журналістка, яка не змогла залишитися осторонь

Кароліна Кузема родом із Явожно. Журналістикою займається з дуже молодого віку. Спеціалізувалася на темах гірничодобувної промисловості та енергетики. Разом із Міхалом Потоцьким написала книжку «Чорне золото. Війни за вугілля з Донбасу», присвячену, зокрема, незаконній торгівлі українським антрацитом і його експорту сепаратистами до Польщі та інших країн Європейського Союзу. Видання принесло авторам визнання журналістської спільноти, зокрема премію Grand Press.
Це важлива частина її біографії, адже Україна з’явилася в житті Кароліни не лише 24 лютого 2022 року. Вона знала цю країну раніше, мала там друзів, контакти й репортерський досвід. Планувала нові поїздки та матеріали. На 28 лютого 2022 року вона навіть придбала квиток до Києва. Збиралася протягом місяця подорожувати українськими областями й готувати матеріали для наступної книжки. Однак російське вторгнення змінило характер цієї подорожі. У результаті постала зовсім інша книжка — про війну, яка має вийти друком у 2027 році.
10 березня 2022 року вона приїхала в Україну. Не на кілька днів і не у коротке репортерське відрядження. Вона залишилася надовго: висвітлювала російську агресію, відвідувала постраждалі від війни населені пункти та зустрічалася з людьми, чиє повсякдення перетворилося на боротьбу за виживання. Згодом її діяльність вийшла далеко за межі журналістики. Поряд із репортажами з’явилися гуманітарна допомога, організація перевезень, пошук необхідного обладнання, збір коштів і безпосередня підтримка українських військових.
Кохання, на яке також вплинула війна
У житті Кароліни є ще одна дуже важлива українська історія. Її чоловік Руслан — українець, військовослужбовець 116-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України. Він воює від першого дня повномасштабного вторгнення. Служив, зокрема, на Донбасі, у районі Куп’янська, а також брав участь у Курській операції.
Тому війна для неї — не лише професійна тема й навіть не просто справа, якій вона присвятила кілька років життя. Це частина її найближчої реальності. Коли Кароліна говорить про потреби українських підрозділів, вона спирається не тільки на інформацію від інших. Вона знає військове середовище, підтримує зв’язок із бійцями, а потреби підрозділу, де служить її чоловік, може перевіряти безпосередньо. Звісно, це не означає, що її діяльність обмежується однією бригадою. Навпаки: вона співпрацює з багатьма українськими підрозділами, а допомога надходить на різні ділянки фронту.
Варто пам’ятати, що за військовими назвами, номерами бригад і черговими вантажами стоять конкретні люди. Для Кароліни це не безіменні військові з телевізійних сюжетів. Це люди, яких вона знає, з якими розмовляє, яким допомагає і доля яких їй небайдужа.

Збір, який мав принести 50 тисяч злотих
Одна з найважливіших ініціатив Кароліни — збір «Батальйон Донбас потребує підтримки», започаткований у травні 2022 року на платформі Zrzutka.pl. Початкова мета здавалася відносно скромною: зібрати 50 тисяч злотих для військових батальйону «Донбас», із якими Кароліна познайомилася ще під час роботи над книжкою «Чорне золото. Війни за вугілля з Донбасу».
Перші кошти вдалося зібрати блискавично. Необхідну суму отримали за два дні. Потім ініціатива почала розростатися. Нові підрозділи повідомляли про свої потреби, організовувалися наступні перевезення, а список закупівель ставав дедалі довшим. Замість одного збору для одного батальйону виникла масштабна ініціатива підтримки українського війська на багатьох ділянках фронту. На початку листопада 2026 року загальна сума збору вже перевищила 6 мільйонів злотих!
Що вдалося зробити за ці гроші? Перелік вражає: понад 120 автомобілів, сотні дронів, генератори, термінали Starlink, зарядні станції, медичне обладнання та спорядження, необхідне військовим на позиціях. Серед закупівель були й автомобілі швидкої допомоги, які після відповідної підготовки вирушали працювати на схід України. Однак допомога не обмежується військом. Підтримку отримують також цивільні, медичні заклади, місцеві гуманітарні ініціативи й навіть тварини.
Не лише пожертви, а й аукціони

Особливу роль у діяльності Кароліни відіграють інтернет-аукціони. На них можна знайти справжні унікальні речі: шеврони українських підрозділів, прапори, предмети з автографами, пам’ятні речі від військових і різноманітні сувеніри.
Саме так і наші шляхи почали перетинатися. Час від часу я надсилаю Кароліні різні речі, які можуть зацікавити людей, що підтримують Україну. Згодом їх виставляють на аукціони, а гроші від продажу поповнюють збір.
Саме такі історії показують, що допомога Україні не завжди означає масштабні закупівлі. Щоб зробити свій внесок, не обов’язково самостійно організовувати перевезення на фронт чи мати великі гроші. Іноді достатньо передати річ, яка для однієї людини є цікавим сувеніром, а для іншої — лотом, за який варто поборотися. Зрештою найважливіше — на що підуть виручені кошти.
Сама Кароліна показує, наскільки складної логістики потребують такі дії. Одні шукають обладнання, інші домовляються про ціни, купують необхідне, організовують перевезення, оформлюють документи або допомагають передавати автомобілі. Це не робота однієї людини, хоча без її залученості та наполегливості ініціатива, ймовірно, ніколи не досягла б таких масштабів.
Ми знайомі віртуально, але нас об’єднує Україна
Повернуся до початку — до нашого знайомства. Не вдаватиму, що знаю Кароліну особисто настільки добре, щоб розповідати про її повсякденне життя чи приватні думки. Наше спілкування відбувається переважно в інтернеті. У цьому є щось характерне для людей, яких об’єднала Україна. Іноді ми знайомі із соцмереж, іноді — з чиїхось розповідей, а іноді — з листування про чергову благодійну акцію. А потім з’ясовується, що ми були в одному місті, ходили тими самими вулицями й, можливо, навіть розминулися на одному з базарів.
Я добре розумію, звісно, що за діяльністю Кароліни стоїть дуже особистий вимір цієї війни. Її чоловік воює в українській армії. Коли Кароліна організовує чергові перевезення, шукає гроші на обладнання чи збирає речі для аукціонів, для неї це не абстрактна благодійність. Вона чудово знає, для кого все це робить і наскільки важливою може бути доставка конкретного обладнання на позиції.
Однак я не хотів би зводити її історію лише до того, що вона дружина українського військового. Кароліна має власний професійний шлях, власні журналістські здобутки й величезний доробок допомоги Україні. Її залученість почалася з багаторічного захоплення цією країною, репортерської роботи та спілкування з українцями, а згодом стала також частиною її сімейного життя.
Думаю, саме про такі історії варто розповідати. Не лише про великі фонди, відомі імена й гучні акції, а й про людей, які вже понад чотири роки не дозволяють Україні зникнути зі свого повсякдення.
Кароліна Кузема — одна з них. Журналістка, волонтерка, організаторка допомоги, дружина українського військового. Жінка, яка вирішила не обмежуватися висвітленням війни, а зробити все можливе, щоб допомогти тим, хто щодня стикається з її найтяжчими наслідками.
А я досі сподіваюся, що ми нарешті зустрінемося в Одесі. І що тоді зможемо повернутися до нашої невеликої суперечки про польську назву цього міста. Сядемо, поговоримо, а може, я заодно передам Кароліні ще кілька речей для аукціону. Бо, на жаль, доки триває російська війна проти України, нам і далі будуть потрібні такі аукціони й такі люди, як Кароліна.

Журналіст, колумніст, автор книжок про Україну, екскурсовод і коментатор подій в Україні та польсько-українських відносин.
Сертифікований екскурсовод Одесою, одеськими катакомбами, українською Бессарабією та Києвом. Автор численних публікацій, присвячених історії, культурі та сучасному життю України. Частину його праць перекладено українською мовою та видано в Україні. У 2020 році отримав із рук мера Одеси почесне звання посла міста в Польщі.
24 лютого 2022 року, у день початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, перебував в Одесі. Протягом наступних місяців залишався в місті, долучаючись до координації гуманітарної допомоги та висвітлюючи перебіг війни для польських медіа. Свій досвід цього періоду описав у книжці «Odessa 4.5.0.».
У Nowiny Wschodnie публікує статті та коментарі про російсько-українську війну, російську пропаганду й дезінформацію, історію України, з особливою увагою до Одеси, а також про польсько-українські відносини та зміни суспільних настроїв.
Співпрацює з українськими редакціями та інформаційними порталами, а також виступає в польських медіа як коментатор української тематики.
Що ви думаєте про цей матеріал?
Долучайтеся до розмови. Коментарі мають стосуватися теми публікації.
Написати коментар