Справа про автомобіль, викрадений у Канаді, а потім ввезений до Росії через Киргизстан, оголює небезпечний механізм: міжнародний розшуковий статус майна може втрачати практичне значення, коли його встановлення відбувається на запит держави, визнаної Москвою «недружньою». У центрі спору — не лише автомобіль, а й межа між захистом прав людини та політичним інструменталізуванням права.
Є справи, які говорять про стан держави більше, ніж десятки офіційних декларацій. Одна з них — історія автомобіля, викраденого в Канаді, перевезеного через Киргизстан і проданого в Росії. Змінився власник, з’явилися документи купівлі, але інформація про міжнародний розшук транспортного засобу не зникла.
Що робити в такій ситуації? Захищати набувача, який стверджує, що діяв добросовісно? Встановити обставини крадіжки та законність наступних угод? Звернутися до правоохоронних органів держави, у якій було вчинено злочин?
У правовій державі відповіді мають випливати з прозорих процедур, а не з політичних симпатій і антипатій. Тим часом російська практика породжує запитання, чи не починає поняття «недружньої держави» впливати на спосіб застосування права у справах, що стосуються міжнародного розшуку майна.
Від законопроєкту до рішення суду
5 лютого 2026 року російське Міністерство внутрішніх справ повідомило про підготовку проєкту норм щодо спеціального порядку реєстрації транспортних засобів, оголошених у міжнародний розшук, на запит «недружніх держав». Як аргумент зазначалося, що відсутність відповідей від іноземних правоохоронних органів на російські запити ускладнює ухвалення рішень щодо таких автомобілів.
17 липня уряд Російської Федерації направив проєкт до Державної думи. Він передбачає надання МВС повноважень визначати спеціальні правила реєстрації транспортних засобів, які перебувають у міжнародному розшуку.
На перший погляд проблема може здаватися обґрунтованою. Покупець справді може не знати, що автомобіль походить із крадіжки. Він може мати договір купівлі, імпортні документи та підтвердження оплати. Однак це не означає, що документи, які стосуються останньої угоди, вирішують питання законності всього ланцюга попередніх операцій.
Відсутність відповіді від іноземної поліції не є доказом того, що крадіжки не було. Так само добросовісність покупця автоматично не визначає прав первісного власника.
Саме тут проходить принципова правова межа. Держава має право захищати своїх громадян від необґрунтованих обмежень, але не повинна досягати цієї мети шляхом послаблення захисту прав осіб, які могли втратити власність унаслідок злочину.
Dodge Ram 1500: один автомобіль, ширша проблема
20 жовтня 2026 року Верховний суд Російської Федерації наказав скасувати заборону на реєстраційні дії щодо автомобіля Dodge Ram 1500 і дозволив його експлуатацію. Транспортний засіб, за опублікованою інформацією, був викрадений у Канаді в червні 2023 року, а в грудні того ж року його купив мешканець Петербурга Данила Косачov (рос. Данила Косачев) у громадянина Киргизстану.
Російські органи відмовили в реєстрації автомобіля через його міжнародний статус розшуку. Справу передали до суду, а її вирішення змінювалося на наступних етапах провадження.
Важливим є той факт, що в червні 2026 року Верховний Суд у цій самій справі зайняв іншу позицію, вказавши, що добросовісність набувача та документи, які підтверджують купівлю, самі по собі не є достатніми для припинення обмежень, пов’язаних із міжнародним розшуком транспортного засобу. Жовтневе рішення принесло інший результат.
Однак не слід робити з цієї справи висновок, що Росія автоматично легалізує всі автомобілі, які перебувають у міжнародному розшуку. Рішення стосується конкретного транспортного засобу та визначеного спору. Дозвіл на реєстрацію та користування також не є тотожним вилученню автомобіля з міжнародних розшукових баз.
Значення справи, однак, виходить за межі долі одного пікапа. У публічно представленій аргументації з’являється політична категорія «недружніх держав». Отже, постає питання, чи може походження запиту на розшук впливати на практичну оцінку інформації про можливий злочин.
Міжнародне право не повинно залежати від політичних симпатій
Міжнародний розшук не є судовим вироком. Він сам по собі не визначає вини нинішнього володільця та не вирішує остаточно всіх питань, пов’язаних із правом власності. Держава, на території якої перебуває розшукуваний транспортний засіб, має право перевіряти інформацію, досліджувати докази й захищати громадян від свавільних рішень.
Однак немає підстав розглядати сам політичний конфлікт як привід для применшення значення інформації про можливу крадіжку.
Якщо органи однієї держави не отримують відповіді на запити, скеровані до іншої, ми маємо справу з проблемою інституційної співпраці. З цього автоматично не випливає, що повідомлення про крадіжку є неправдивим або що майно було законно відчужене. Такі висновки потребують окремих доказів.
У цьому контексті особливо тривожним є створення процедур, застосування яких може залежати від політичної класифікації держави, що заявляє про розшук. Право власності не повинно мати іншого змісту залежно від того, чи перебуває відповідна держава у списку союзників, чи політичних «ворогів».
Якщо реєстраційна процедура починає підміняти сумлінне встановлення походження майна, адміністративне рішення може стати інструментом усунення незручних наслідків міжнародного розшуку, замість того щоб слугувати з’ясуванню справи.
Добросовісність не замінює перевірки походження
Російська аргументація висуває на перший план інтерес набувача, який заплатив за автомобіль і очікує можливості користуватися придбаним майном. Цей інтерес не можна ігнорувати. Однак не можна оминати й інший бік спору — первісного власника, який міг втратити транспортний засіб унаслідок крадіжки.
Отже, слід розмежувати три ключові питання: чи діяв набувач добросовісно, чи автомобіль був законно відчужений попередніми володільцями та чи існують підстави для скасування обмежень, що випливають із міжнародного розшуку транспортного засобу. Відповідь на перше питання автоматично не вирішує двох інших.
Сама реєстрація транспортного засобу не підтверджує законності всіх попередніх транзакцій і не означає припинення можливих претензій первісного власника. Держава, яка декларує захист прав набувача, що діє добросовісно, повинна забезпечити процедуру, яка враховує інтереси всіх сторін, замість того щоб перекладати весь ризик угоди на особу, майно якої могло бути викрадене.
Подібного розрізнення потребує питання паралельного імпорту та обігу предметів, що походять зі злочину. Ввезення автомобіля через третю державу, його митне оформлення чи отримання нових документів не визначають законності попереднього переходу транспортного засобу. Це, звісно, не означає, що кожен автомобіль, ввезений до Росії через Киргизстан або іншу транзитну державу, походить із крадіжки. Кожен випадок потребує індивідуальної перевірки з урахуванням історії власності та обставин наступних транзакцій.
Проблемою є не сам альтернативний канал імпорту, а ризик підміни сумлінної перевірки походження майна процедурою, основним наслідком якої стає полегшення його реєстрації. Захист добросовісності набувача не може означати інституційного ігнорування прав первісного власника.
Коли право стає заручником політики
Російська аргументація висуває на перший план інтерес набувача, який заплатив за автомобіль і очікує можливості користуватися придбаним майном. Цим інтересом не можна нехтувати. Однак не можна ігнорувати іншу сторону спору — первісного власника, який міг втратити транспортний засіб унаслідок крадіжки.
Отже, слід розмежувати три основні питання: чи діяв набувач добросовісно, чи автомобіль був законно відчужений попередніми володільцями та чи існують підстави для скасування обмежень, що випливають із міжнародного розшуку транспортного засобу. Відповідь на перше запитання автоматично не вирішує двох інших.
Саме допущення транспортного засобу до адміністративного обігу не підтверджує законності всіх попередніх транзакцій і не вирішує питання про припинення можливих вимог первісного власника. Держава, яка декларує захист прав набувача, що діє добросовісно, повинна забезпечити процедуру, яка враховує інтереси всіх сторін, замість перекладати весь ризик угоди на особу, чиє майно могло бути викрадене.
Подібного розрізнення потребує питання паралельного імпорту та обігу предметів, що походять зі злочину. Ввезення автомобіля через третю державу, його митне оформлення чи отримання нових документів не визначають наперед законність попереднього переходу транспортного засобу. Це, звісно, не означає, що кожен автомобіль, ввезений до Росії через Киргизстан або іншу транзитну державу, походить із крадіжки. Кожен випадок потребує індивідуальної перевірки з урахуванням історії власності та обставин наступних транзакцій.
Отже, проблемою є не сам альтернативний канал імпорту, а ризик підміни сумлінного контролю походження майна процедурою, основним наслідком якої стає полегшення його допуску до використання. Захист добросовісності набувача не може означати інституційне ігнорування прав первісного власника.
Джерела та матеріали
МВС Росії, повідомлення від 5 лютого 2026 р. щодо проєкту змін до правил реєстрації транспортних засобів: повідомлення МВС Російської Федерації
«Коммерсантъ», 17 липня 2026 р., інформація про направлення проєкту закону до Державної думи: матеріал «Коммерсантъ»
РБК, 20 жовтня 2026 р., інформація про рішення Верховного суду у справі Dodge Ram 1500: матеріал РБК
Постанова Верховного Суду РФ від червня 2026 р.: текст постанови в базі Sudact
Літературознавець, дослідник культури, ідентичності та польсько-українських відносин, фахівець із соціокультурних процесів у Центрально-Східній Європі.
Упродовж багатьох років поєднує наукову, освітню та громадську діяльність у Польщі й Україні. Його наукові інтереси охоплюють культурне пограниччя, колективну пам’ять, постколоніальні процеси та взаємовплив культур. Автор і співавтор кількох монографій та понад 150 наукових публікацій.
Має багаторічний досвід академічної й організаційної роботи. Обіймав керівні посади в закладах вищої освіти Польщі та України, очолював дослідницькі колективи й реалізовував міжнародні наукові та освітні проєкти.
Активно працює на підтримку польської громади в Україні, зокрема в Бердянську та південно-східній частині країни. Займається збереженням культурної спадщини, освітою та документуванням досвіду громад, які постраждали від війни й окупації.
У своїх публікаціях і коментарях аналізує російсько-українську війну, польсько-українські відносини, становище польської діаспори в Центрально-Східній Європі, політику пам’яті та питання національної й культурної ідентичності. Також досліджує російську пропаганду та імперські наративи.
За наукову, культурну та громадську діяльність нагороджений, зокрема, Кавалерським хрестом ордена «За заслуги перед Республікою Польща», медаллю «За заслуги перед культурою Gloria Artis» та відзнакою «Заслужений діяч польської культури».
Що ви думаєте про цей матеріал?
Долучайтеся до розмови. Коментарі мають стосуватися теми публікації.
Написати коментар