Російська імперська політика вже давно спирається на своєрідну здатність перетворювати власні злочини на політичні аргументи, а людські страждання — на інструмент пропаганди. Олешки стали черговою ілюстрацією цієї технології.
Нижчий текст є авторським публіцистичним коментарем.- ред.
Є щось особливо огидне в політичній технології, яку Росія знову демонструє в Олешках. Спершу окупувати українське місто, зруйнувати дотеперішній лад життя, довести мешканців до гуманітарної катастрофи, а потім — коли люди перебувають на межі біологічного виживання — з’явитися перед камерами з транспортом допомоги й оголосити себе їхнім рятівником.
Ось „русскій мір” у своєму практичному втіленні. Не абстрактна геополітична концепція, не розповіді про спільну історію, духовність чи захист російськомовного населення. Це цілком матеріальна реальність: окупація, руйнування, ізоляція, страх, нестача їжі та ліків. А потім — телевізійна картинка милосердя, допомоги й турботи.
„Русскій мір” слід оцінювати не за тим, що він обіцяє, а за тим, що залишає по собі.
Ідеологія, яка рятує від наслідків власних дій
Олешки перебувають під російською окупацією від перших днів повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року. У червні 2023 року місто опинилося серед населених пунктів, які зазнали катастрофічних наслідків руйнування дамби на Дніпрі та підриву Каховської гідроелектростанції. Затоплені будинки, знищена інфраструктура, втрата базових засобів до існування та загибель людей стали черговим етапом трагедії. Руйнування дамби сталося на території, контрольованій Росією, яка несе відповідальність за наслідки своєї агресії та здійснення окупаційної влади [1; 2].
Однак вода спала, а гуманітарна катастрофа не зникла.
Восени 2026 року ситуація стала критичною. За даними українського Міністерства закордонних справ і повідомленнями міжнародних медіа, у місті залишалося близько 1700–2000 осіб, зокрема приблизно 50 дітей. Мешканці зіштовхувалися з гострою нестачею їжі, питної води та ліків. Відсутність регулярних постачань, зруйнована інфраструктура, заміновані дороги та загроза з боку російських дронів практично унеможливлювали безпечний виїзд з міста [2; 3].
Саме тут проявляється суть імперського проєкту.
Росія нібито приходить захищати російськомовне населення, але не гарантує йому права на безпечне життя. Обіцяє історичну єдність і водночас руйнує людські зв’язки. Проголошує відданість духовним цінностям, залишаючи людей без елементарних матеріальних умов існування.
Це не випадкова суперечність. Це системна властивість «руського міра»: людина має в ньому цінність не сама по собі, а лише настільки, наскільки її можна використати для підтвердження імперської ідеї.
Гуманітарна допомога як декорація
23 жовтня 2026 року повідомили про домовленість щодо локального припинення вогню в районі Олешок, досягнуту за участі першої леді США Меланії Трамп, із додатковим залученням Папи Лева XIV. Перемир’я розпочалося 27 жовтня. Його метою було уможливити доставлення гуманітарної допомоги та евакуацію цивільного населення [4; 5].
29 жовтня сторони повідомили про завершення розмінування визначених маршрутів. Наступного дня розпочалася гуманітарна операція: до міста спрямували транспорти з допомогою, а мешканців, які вирішили виїхати, почали евакуйовувати. В операції брали участь 25 автобусів і дев’ять карет швидкої допомоги. Частину мешканців мали перевезти на територію, контрольовану Україною, частину — до Росії. На тих, хто прямував до України, чекала складна дорога через південну Росію та Білорусь [5; 6].
Це без сумніву важливо. Якщо хоча б одна людина отримає шанс вижити й залишити окуповане місто, домовленість матиме сенс. Проте гуманітарна необхідність не може стати інструментом політичної амнезії.
Російська пропаганда вже працює над тим, щоб перетворити цю операцію на власний дипломатичний успіх. Камери, журналісти, ретельно відібрані свідчення мешканців, демонстративно виставлені російські символи на транспортах із допомогою — усе має створити потрібний образ: Росія допомагає, Росія рятує, Росія дбає [5; 7].
Це вже не лише пропаганда. Це спроба морально привласнити чужу трагедію.
Уявімо іншу ситуацію: хтось підпалює чужий дім, замикає двері, а коли мешканці починають задихатися, відчиняє вікно й вимагає вдячності за порятунок. Саме так виглядає моральна конструкція російської політики в Олешках.
Імперія привласнює навіть людські страждання
Особливо небезпечно те, що російська пропаганда намагається використати самих мешканців міста як інструмент легітимізації окупації.
Людина, яка протягом багатьох місяців боролася за виживання, не маючи достатньої кількості їжі, ліків чи можливості виїзду, не повинна ставати політичним свідком на користь держави, під окупацією якої вона опинилася. Вдячність за отриманий хліб не є голосуванням за Росію. Полегшення, пов’язане з тимчасовим припиненням обстрілів, не означає визнання законності окупації.
Це принципове розрізнення, яке російська пропаганда свідомо стирає.
Людська вдячність не означає політичної лояльності. Виживання не є легітимізацією окупації. Евакуація не є актом добровільного приєднання. Жодна телевізійна картинка не може перетворити вимушену залежність цивільного населення від окупаційної влади на доказ їхнього гуманізму.
Олешки стають у цьому сенсі своєрідною лабораторією російської інформаційної війни: спочатку створюється залежність, потім демонструється допомога, а зрештою від людей очікують політичної вдячності.
Промовистим є факт, що російська сторона привезла до міста журналістів американського телеканалу Newsmax, виставляючи напоказ транспорти допомоги, позначені російськими символами. Водночас ані ООН, ані Міжнародний комітет Червоного Хреста не брали безпосередньої участі в операції, хоча відстежували її перебіг і декларували готовність надати підтримку [5].
Отже, йдеться не лише про порятунок людей. Йдеться також про боротьбу за контроль над інтерпретацією цієї події.
Перемир’я не є перемогою
Москва, звісно, зацікавлена в тому, щоб подати домовленість як доказ власної конструктивності. Але що, власне, святкує Росія?
Те, що вона погодилася тимчасово призупинити бойові дії на території, яку сама окупує? Те, що дозволила доставити допомогу людям, які місяцями її потребували? Те, що погодилася на евакуацію цивільних, які повинні мати право залишити небезпечне місце без необхідності укладати спеціальні політичні домовленості?
Це не перемога. Це гуманітарна операція, необхідність якої випливає з війни та окупації.
Reuters звертає увагу на ширший політичний контекст угоди: і Москва, і Київ зацікавлені продемонструвати Вашингтону готовність до співпраці в межах зусиль Дональда Трампа щодо мирного врегулювання конфлікту. Водночас Кремль підкреслює, що операція в Олешках має особливий і поодинокий характер і не означає ширшого поступу в мирному процесі [5].
Це особливо промовисто. Росія хоче отримати дипломатичні вигоди з гуманітарної операції, водночас не демонструючи готовності до системного завершення війни.
Перемир’я в Олешках не означає звільнення міста. Воно не повертає мешканцям втрачених прав. Не компенсує зазнаних втрат. Не знімає відповідальності за окупацію та наслідки руйнування Каховської ГЕС. Тим більше воно не перетворює агресора на миротворця.
Росія намагається продати світові власну паузу в насильстві як доказ мирних намірів. Тим часом припинення обстрілів на кілька днів — це не те саме, що завершення війни. Доставка транспорту з гуманітарною допомогою не є рівнозначною поверненню людям нормального життя.
«Russkij mir» як технологія продукування катастроф
Олешки — це значно більше, ніж локальна гуманітарна криза. Це ілюстрація способу функціонування імперської ідеології, коли вона виходить за межі телевізійних студій і політичних декларацій.
Його логіка проста: спершу оголосити чужу територію частиною власного історичного простору, потім позбавити її мешканців політичної суб’єктності, зруйнувати дотеперішній суспільний лад, а коли наслідки стають катастрофічними — використати їх для чергового пропагандистського наступу.
«Russkij mir» не лише руйнує міста. Він також намагається привласнити право пояснювати, чому їх було знищено. Не лише спричиняє гуманітарні кризи. Прагне монополізувати право на їх розв’язання. Не лише забирає у людей свободу. Ще й хоче, щоб за можливість вижити вони дякували тому, хто цю свободу у них відібрав.
У цьому й полягає принципова небезпека концепції «руського міру»: вона претендує не лише на чужі території, а й на визначення моральних координат подій. Агресор хоче бути одночасно причиною катастрофи, стороною, що контролює доступ до допомоги, і героєм, який нібито рятує постраждалих.
Це вже не просто політичне лицемірство. Це технологія стирання самої межі між злочином і заслугою.
Тому Олешки не можуть стати черговою оповіддю про російське милосердя. Це історія про ціну імперської окупації, відповідальність агресора та небезпеку використання гуманітарної допомоги як інструмента політичної реабілітації.
Тут не можна піддаватися дипломатичній наївності. Російська пропаганда оперуватиме не лише фактами, а й емоціями. Вона показуватиме вдячних людей, транспорти з допомогою, усмішки та обійми. Але за кожним таким кадром має залишатися одне запитання: чому ці люди взагалі опинилися в ситуації, коли отримання продуктового пакунка стає подією, гідною державної пропаганди?
«Russkij mir» прийшов до Олешок не з миром. Він прийшов з окупацією. А тепер хоче, щоб світ аплодував йому за те, що на кілька днів перестав бути джерелом загрози.
Це не перемога Росії. Це чергова спроба подати наслідки власної політики як власну заслугу.
Якщо міжнародна спільнота дозволить Москві привласнити цю історію, переможе не гуманітаризм, а пропаганда. Це означатиме, що «russkij mir» знову досяг того, що вміє найкраще: перетворив людську трагедію на політичний капітал.
Джерела:
[1] Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй (UNDP), Kakhovka Dam Breach: Ukraine Assessment, 2023. Звіт про екологічні та гуманітарні наслідки катастрофи.
[2] Міністерство закордонних справ України, 6.05.2026, Statement on the Critical Humanitarian Situation in Occupied Areas of the Kherson Region. Інформація про блокування евакуації, постачань їжі та ліків, а також ситуацію в Олешках.
[3] The Washington Post, 16.10.2026, With no food deliveries since May, starving residents flee Russian-occupied territory. Свідчення мешканців про голод, брак ліків, блокаду та умови життя.
[4] The White House, 23.10.2026, First Lady Melania Trump Secures Ceasefire Between Russia and Ukraine, Localized to Oleshky. Офіційна позиція щодо домовленості.
[5] Reuters, 30.10.2026, Key questions around the Russian and Ukrainian evacuation of Oleshky. Перебіг операції, роль США та Ватикану, російський пропагандистський наратив і політичний контекст домовленості.
[6] Associated Press, 30.10.2026, Evacuated Oleshky residents begin the long journey out of the war-ravaged region. Деталі евакуації, транспорту та маршруту через Росію та Білорусь.
[7] Mezha, 30.10.2026, How Russia is turning the evacuation from Oleshky into propaganda. Аналіз російських медійних меседжів і використання свідчень мешканців.
[8] IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни, 1949, ст. 55–60. Обов’язки окупаційної держави щодо забезпечення населення продовольством і медичними засобами.
Літературознавець, дослідник культури, ідентичності та польсько-українських відносин, фахівець із соціокультурних процесів у Центрально-Східній Європі.
Упродовж багатьох років поєднує наукову, освітню та громадську діяльність у Польщі й Україні. Його наукові інтереси охоплюють культурне пограниччя, колективну пам’ять, постколоніальні процеси та взаємовплив культур. Автор і співавтор кількох монографій та понад 150 наукових публікацій.
Має багаторічний досвід академічної й організаційної роботи. Обіймав керівні посади в закладах вищої освіти Польщі та України, очолював дослідницькі колективи й реалізовував міжнародні наукові та освітні проєкти.
Активно працює на підтримку польської громади в Україні, зокрема в Бердянську та південно-східній частині країни. Займається збереженням культурної спадщини, освітою та документуванням досвіду громад, які постраждали від війни й окупації.
У своїх публікаціях і коментарях аналізує російсько-українську війну, польсько-українські відносини, становище польської діаспори в Центрально-Східній Європі, політику пам’яті та питання національної й культурної ідентичності. Також досліджує російську пропаганду та імперські наративи.
За наукову, культурну та громадську діяльність нагороджений, зокрема, Кавалерським хрестом ордена «За заслуги перед Республікою Польща», медаллю «За заслуги перед культурою Gloria Artis» та відзнакою «Заслужений діяч польської культури».
Що ви думаєте про цей матеріал?
Долучайтеся до розмови. Коментарі мають стосуватися теми публікації.
Написати коментар