Джерело: відкриті джерела / підгот. Новини Східні
Від захисту «традиційних цінностей» до цензурування людського тіла – російська влада дедалі послідовніше реалізує амбіцію контролювати не лише соціальні поведінки, а й межі того, що можна побачити, назвати і представити.
В Росії триває ще одна культурна операція – боротьба за моральну чистоту за допомогою монтажних засобів. Голі тіла замазуються, еротичні сцени вирізаються, небажані діалоги переписуються, а сюжетні лінії, що не відповідають офіційному уявленню про належний моральний порядок, просто зникають. Йдеться вже не про поодинокі випадки телевізійної цензури, а про систематичне втручання в художні твори. Масштаби явища демонструє опубліковане 12 жовтня 2026 року розслідування російської редакції Mediazona, озаглавлене „75 годин цензури”. Журналісти порівняли оригінальні версії іноземних серіалів з їхніми російськими аналогами, доступними на платформі Amediateka. У 200 продукціях підтвердили втручання цензорів, загальний обсяг яких становив близько 75 годин видаленого матеріалу. З цього 44 години стосувалися тематики ЛГБТ, а 12 годин – політичних змістів. Дослідження охопило 462 серіали, а сліди монтажних втручань було виявлено в 368 з них. Що важливо, цензори не обмежувалися лише зображенням: вони втручалися також у діалоги, переклади та цілі сюжетні лінії.
„Русский мир”: від спільноти культури до ідеології контролю
Поняття „русский мир” не має єдиного, незмінного визначення. Воно означало мовну, культурну чи історичну спільноту, однак у російському політичному дискурсі останніх десятиліть перетворилося на ідеологічну конструкцію цивілізаційної ідентичності. Конструкцію, що не лише визначає межі російської спільноти, а й претендує на право встановлення культурних і політичних орієнтацій за межами Федерації Росії.
Таким чином, добровільна культурна приналежність поступається місцем політичній лояльності. Російська мова, історична пам’ять, православ’я та міф спільної цивілізаційної долі стають елементами системи, що визначає, хто належить до цієї спільноти, а хто залишається з неї символічно виключеним.
Анастасія Стародубцева в статті Аксиологічні функції поняття “російського світу” (Russkiy mir) аналізує це поняття в трьох вимірах: міфологічному, культурному та ідеологічному. Особливо важливим є останній з них – “русскій мир” стає інструментом регулювання внутрішньої та зовнішньої політики Росії. Це вже не нейтральний опис культурної спільноти, а політичне претензія на визначення її меж і принципів існування.
«Традиційні цінності» як технологія влади
Однією з опор цієї ідеології є протиставлення Росії нібито дегенерованому морально Заходу. Росія створює образ захисника традицій, духовності та сім’ї, тоді як Захід подається як простір морального розкладу та втрати цінностей. Цей пропагандистський поділ має безпосереднє втілення в політиці держави: обмеження прав осіб ЛГБТ, заборони поширення певних матеріалів та контроль над культурним виробництвом слугують нав’язанню одного нормативного моделі.
Цензура культури стає в цій системі інструментом інженерії суспільства. Вона не обмежується видаленням незручних матеріалів, а формує уявлення про те, хто є «нормальною» людиною, яка сім’я заслуговує на визнання й які стосунки можуть бути присутніми в публічному просторі.
Постає питання: чи держава, яка мусить постійно приховувати альтернативні форми людського існування, насправді захищає сильну систему цінностей, чи, радше, виявляє її ідеологічну крихкість?
«Традиційні цінності» як технологія влади
«Традиційні цінності» як технологія влади
Росія створює образ захисника традицій, духовності, сім’ї та історичної безперервності, тоді як Захід подається як простір морального розкладу, індивідуалізму та втрати цінностей.
Однак це не лише пропагандистський захід, а все більш виразно реалізована державна політика. Обмеження прав осіб ЛГБТ, цензура контенту та репресії незалежних соціальних ініціатив служать нав’язуванню єдиної, зверху визначеної моделі норм. Це підтверджує еволюція російського законодавства: від заборони „пропаганди нетрадиційних сексуальних відносин“ серед неповнолітніх (2013), через розширення на всі вікові групи (2022), до визнання так званого міжнародного руху ЛГБТ як екстремістської організації (2023). Ці зміни обговорює британська аналітична записка Міністерства внутрішніх справ Великої Британії з червня 2025 року.
Цензура культури стає в цій системі інструментом не тільки контролю висловлювань, але й нав’язування зразка «нормальної» людини, родини та соціально прийнятних поведінок. Проте залишається питання: чи держава, яка мусить репресувати альтернативні форми людського існування, не виявляє цим самим крихкості цінностей, яких нібито так завзято захищає?
Коли цензура переписує не тільки кадр, а й сюжет
Найбільш цікавим у російській практиці є обсяг втручання у внутрішню логіку художнього твору. Йдеться не лише про замазування голих тіл чи видалення еротичних сцен. Цензуровані діалоги, змінюються переклади, зникають персонажі, а разом з ними цілі сюжетні лінії.
Означним прикладом є Гра престолів. У російських версіях видалення сцен, що стосуються інцесту та гомосексуальних стосунків, веде до порушення причинно-наслідкової структури оповіді. Глядач може не зрозуміти, чому Джеймі Ланністер скидає Брана Старка з вежі, оскільки було видалено контекст родинної таємниці, яка становила мотивацію його дій.
Так само в серіалі Сім’я Сопрано втручання в сюжет гомосексуальної ідентичності одного з персонажів змінює інтерпретацію його долі та мотивацій інших персонажів. В результаті глядач не отримує вже оригінального твору, а його ідеологічно адаптовану версію. Ці приклади документує згадане розслідування Медузи (12.10.2026). Особливо показовим є той факт, що цензура не обходить також і російські продукції. У фільмі Нікіти Міхалкова Сгорілі сонцем (Утомлені сонцем) російські платформи Ivi та Viju видалили майже три хвилини матеріалу. Зникли, зокрема, сцена в лазні, інтимна сцена та фрагмент діалогу про спробу самогубства однієї з героїнь. Про це повідомляла Медуза 24 грудня 2025 року, посилаючись на дані проєкту «Можемо пояснити».
Виникає майже гротескна ситуація: держава, яка виступає в ролі захисника великої російської культури, сама втручається в її твори, адаптуючи їх до нинішніх політичних та моральних вимог. Навіть творчість авторів, політично лояльних, не є автоматично вільною від цензурного втручання.
У цьому немає випадковості. Для ідеології, яка прагне монополії на інтерпретацію історії та сучасності, мистецтво не може залишатися автономним простором. Воно повинно підтверджувати офіційний образ світу або принаймні не ставити його під сумнів.
Імперія, яка боїться різноманітності
У контексті «русского мира» цензура виявляє ще один, глибший вимір. Вона показує характерне для імперської свідомості прагнення до уніфікації. Імперія не tolerує різноманіття, якщо воно не підпорядковане її власній ієрархії. Вона хоче визначати не лише політичні межі, але й символічні межі того, що можна вважати власним, допустимим і правомірним.
Це стосується не лише сексуальності чи моделей сім’ї. Подібна логіка виявляється також у відношенні до історичної пам’яті, національних ідентичностей, різноманітності мов та права спільнот на самостійне визначення власного культурного розвитку.
Тому російську політику щодо України неможливо аналізувати в відриві від ідеології «русского мира». Її імперська логіка підриває самостійність української історичної та культурної суб’єктності, намагаючись представити Україну як частину ширшого російського цивілізаційного простору. Масштабна агресія стала найжорстокішою формою реалізації цієї претензії – спроби примусити політичну та культурну залежність там, де немає добровільної згоди.
Тут можна побачити суттєву аналогію. Усередині Росії влада намагається редагувати культурну реальність відповідно до власної нормативної моделі. Поза її межами вона намагається нав’язати іншим народам право Росії визначати їхню історичну та цивілізаційну приналежність. У обох випадках йдеться про підрив автономії – особистої або національної.
Звісно, цензурована еротична сцена та заперечення української суб’єктності не є явищами однакової масштабу і не мають порівнянних наслідків. Не слід їх ототожнювати. Однак можна побачити спільний ідеологічний механізм: нездатність прийняти реальність, яка не вміщується в попередньо встановлену картину світу.
Хто має право монтажувати реальність?
У всій цій історії особливо промовистим є парадокс. Російська влада постійно говорить про захист традицій, але дедалі більше нагадує редактора, який боїться залишити в кадрі що-небудь, що не відповідає його уявленню про справедливий світ. Вона не лише забороняє, а й вирізає, замінює, приховує і переписує. Інколи вона робить це так, що глядач навіть не зрозуміє, що дивиться версію, що піддалася втручанню.
Однак культура не є монтажною версією державної ідеології. Людське життя не може бути замкнуте в одній моральній інструкції, а суспільство не стає сильнішим через видалення з його культурного простору всього, що є незручним.
Саме тому сучасний «русскій мір» так багато говорить про духовність, традицію та моральну чистоту. За цими деклараціями приховується не стільки впевненість у власній культурі, скільки страх перед її неконтрольованою різноманітністю. Ідеологія, яка не вміє прийняти різноманітність людських досвідів, мусить постійно визначати межі допустимого існування.
У цьому сенсі замальований фрагмент фільму стає чимось більшим, ніж слід втручання цензора. Це знак політичної уяви, яка не допускає можливості, що світ може бути іншим, ніж передбачає офіційна доктрина.
У польській літературі предмета зустрічаються різні варіанти запису цього терміна: „russkij mir”, „ruski mir” та „російський світ”. У цьому тексті я послідовно використовую форму „russkij mir”, відповідну до правил транслитерації російської мови, і вважаю її власною назвою аналізованого концепту.
Літературознавець, дослідник культури, ідентичності та польсько-українських відносин, фахівець із соціокультурних процесів у Центрально-Східній Європі.
Упродовж багатьох років поєднує наукову, освітню та громадську діяльність у Польщі й Україні. Його наукові інтереси охоплюють культурне пограниччя, колективну пам’ять, постколоніальні процеси та взаємовплив культур. Автор і співавтор кількох монографій та понад 150 наукових публікацій.
Має багаторічний досвід академічної й організаційної роботи. Обіймав керівні посади в закладах вищої освіти Польщі та України, очолював дослідницькі колективи й реалізовував міжнародні наукові та освітні проєкти.
Активно працює на підтримку польської громади в Україні, зокрема в Бердянську та південно-східній частині країни. Займається збереженням культурної спадщини, освітою та документуванням досвіду громад, які постраждали від війни й окупації.
У своїх публікаціях і коментарях аналізує російсько-українську війну, польсько-українські відносини, становище польської діаспори в Центрально-Східній Європі, політику пам’яті та питання національної й культурної ідентичності. Також досліджує російську пропаганду та імперські наративи.
За наукову, культурну та громадську діяльність нагороджений, зокрема, Кавалерським хрестом ордена «За заслуги перед Республікою Польща», медаллю «За заслуги перед культурою Gloria Artis» та відзнакою «Заслужений діяч польської культури».
Що ви думаєте про цей матеріал?
Долучайтеся до розмови. Коментарі мають стосуватися теми публікації.
Написати коментар