Автори: Ярослав Кіт, Надія Гаалюшка
Коли 20 жовтня 2026 року Львівська Обласна Рада оголосила 2027 рік роком УПА, Романа Шухевича та Олега Ольжича, Варшава відповіла протестами, а ініціатор ухвали потрапив до списку осіб небажаних у Польщі. Яцек Клусчиковський, посол РП в Україні в 2005–2010 роках, нагадує, що після 1989 року Польща мала план саме на такі моменти. Його сутністю було створення нових, позитивних фактів, сильніших за складну історію. Про те, як в такий спосіб будувалися польсько-українські відносини і чому сьогодні «все починається знову», дипломат розповідав студентам у Любліні та в ефірі Радіо Люблін.
Посол Клуцьковський за освітою є істориком, у 90-х роках працював журналістом, а потім був радником президента Олександра Квасневського. У 2004 році він очолював групу польських і міжнародних дипломатів та експертів, яка підготувала переговори за круглим столом у Києві під час Помаранчевої революції. Після п’яти років у Києві став послом у Казахстані та Киргизстані. Свої спогади він описав у книзі «Пригоди та невдачі дипломата», яка вийшла польською мовою і вже була перекладена на українську.
На початку листопада Клуцьковський приїхав до Любліна за запрошенням Регіонального Центру Міжнародної Дебати та Вищої Школи Підприємництва та Адміністрації (ВСПА). Розмову зі студентами міжнародних відносин вів доктор Ярослав Кіт.
35 років проти тисячі років
Головну думку Клуцьковський формулює просто. Польські дипломати та політики першого покоління, як він говорить, знали історію Другої світової війни краще, ніж київські чи харківські еліти, і саме тому хотіли «трохи втекти від історії, створивши нові, позитивні факти».
«Навіть якби ми мали за собою тисячу років безперервних конфліктів, то маємо ці 35 років позитивних речей» – говорить у розмові з Радіо Люблін. Перелічує: восени 1989 року делегація «Солідарності» була єдиною закордонною на з’їзді Руху в Києві, а 2 грудня 1991 року Польща як перша країна в світі визнала незалежність України. «Це все планувалося і реалізовувалося з думкою, що незалежно від цієї важкої, трагічної історії, ми маємо створити позитивні факти» – підсумовує дипломат.
Наступними такими фактами стали Лича Орлят Львівських, спільне Євро 2012 та Східне партнерство. Останнє Ключковський вважає найбільш відчутним успіхом свого часу. Ідея була польською, але міністр Радослав Sikorski спочатку переконав шведів, адже, як припускає дипломат, чисто польська ініціатива могла не здобути підтримки в Брюсселі. Це саме Східне партнерство допомогло підготувати угоду про асоціацію України з ЄС та зону вільної торгівлі.
Євро 2012 також мало людський вимір. Кожні два-три тижні посол літав на матчі Шахтаря Донецьк і Металіста Харків, щоб показати, що Польща серйозно ставиться до спільного турніру. Це сталося несподівано: прем’єр Дональд Туск, чекаючи в Києві на зустріч з Віктором Ющенком, особливо розпитував його про українську футбольну лігу.
Шлях до таких фактів проходив через компроміс. Перемовини про Лич Орлят Ключковський почав з відмови від вимоги повернутися до стану до 17 вересня 1939 року. Такі вимоги були б, на його думку, “нереалістичними” та “неввічливими”. Натомість він говорив про повагу до померлих та спільні християнські цінності поляків і українців, а нові кордони кладовища просто визнали фактом. Кладовище відкрили у 2005 році президенти Квасневський і Ющенко.
Тієї ж самої принципу він дотримувався в листопаді 2004 року, коли польські посередники переконували сторони, що вибори не повинні бути “боротьбою за все”. “Нехай судять виборці, тільки щоб вибори були чесними” – так дипломат пояснює студентам сенс тієї медіації. Найважливіший урок, який він звідти виніс: говорити з усіма та всіх ставити серйозно, також з тими, хто ворожо налаштований і до тебе, і до твоєї країни.
Дипломатичне ремесло, згідно з Клуцковським, складається з речей, далеких від уявлень про бали та етикет. Перш за все, потрібно багато писати. Від посла очікується не лише достовірний звіт про розмову з міністром, а й висновок: що з цього повинна зробити Польща. На цій основі, як він говорить, оцінюються посли. Протокол також має служити людям, а не навпаки. Свої перші дні в Києві він згадує з усмішкою: відповідно до правил новий посол повинен відвідати колег у порядку їх стажу. Третім у черзі був посол Росії Віктор Черномирдін, але охорона російського посольства просто не впустила польського дипломата. Наступного дня виявилося, що щось переплутали секретарки, і були принесені вибачення. Через почуття провини Черномирдін потім запрошував Клуцковського на концерти, а стосунки склалися добре.
Окремо дипломат підкреслює довіру в країні. Його, кандидата Кваснєвського, без суперечок прийняв наступний президент Лех Качинський, з яким він працював майже всю каденцію. Це давало впевненість, що ніхто у Варшаві «не чекає на твою помилку». Запитаний про поточний спір президента з МЗС щодо амбасадорських призначень, Клуцковський відповідає коротко: «Ця взаємна ворожість і ненависть — це взагалі річ фатальна і для Польщі, але вже для зовнішньої політики зокрема».
Чому позитивні факти вдалося будувати саме з Україною, найкраще видно на прикладі Казахстану. Там, як говорить Клуцковський, потрібно було зосередитися прежде всього на представленні «жорстких польських інтересів»: економіки, опіки над Полонією, політичного діалогу з країною, яка маневрує між Росією, Заходом і Китаєм. На Україні живим було натомість бажання про Європу, яке надихнуло і помаранчеву революцію, і Революцію Гідності. Без спільного ґрунту такі факти не виростають.
Перевірка на витривалість відбулася у лютому 2022 року. Ключковський зізнається, що кілька тижнів перед вторгненням він очікував лише «демонстрації сили» зі сторони Росії. Американці, які володіли розвідувальними даними, евакуювали свою місію з України, а польське посольство залишилося в Києві. Польська дипломатія, вважає Ключковський, тоді склала іспит на мужність. Осінню 2026 року він знову був у Києві, де люди говорили йому, що спогади про минулу зиму страшніші за щоденні обстріли. «Але я не вважаю, що вдасться психологічно зламати цих людей», – каже дипломат.
Чому все починається знову?
Тим болючіше, як говорить Ключковський, спостерігати, як те, що було створено, підриває пам’ять. На початку 90-х в Польщі вважали, що незалежна Україна не шукатиме своїх засновників у крайній націоналістичній русі. На задньому плані польсько-український контекст – злочин проти поляків на Волині та в Галичині в 1943–1944 роках.
Польща почала розрахунок з минулим, нагадує дипломат, з себе. У серпні 1990 року Сенат одноголосно засудив акцію «Вісла», пізніше було засуджено табір у Яворні та зруйнування церкви на Холмщині в 1938 році. Президент Лех Качинський спочатку поїхав до Павлокоми на Підкарпатті, де польські партизани вбили українських цивільних, а вже потім заступився за польські могили на Волині. Такої ж рефлексії з українського боку, як говорить Ключковський, «не дождався» або дождався в дуже обмеженій мірі. Водночас він все ще чує, як польські гріхи обґрунтовують вирізання. «Так це не працює. Ми маємо обов’язок спочатку вдарити себе в свої власні груди», – каже.
Межу дипломат проводить чітко: коли між собою воюють збройні формування, з цього можна шкодувати як з політичної трагедії, але якщо гинуть невинні цивільні, «це вже інша категорія». Водночас він визнає героїзм багатьох українців у боротьбі з радянською окупацією після 1945 року і нагадує, що внаслідок радянського терору тоді загинуло значно більше 100 тисяч українців, а цілі села депортували. Нащадків депортованих він зустрічав у Казахстані. Через це, вважає Ключковський, українцям так важко відокремити одне від іншого.
Рішення львівських депутатів дипломат пояснює тиском ветеранських середовищ і військових, яким потрібне «певне вкорінення». Сучасна українська держава, підкреслює він, захищає парламентаризм і свободу слова, тобто все те, що ідеологія ОУН-УПА вважала ворожим. Тому, на його думку, такі кроки треба було стримати на політичному рівні та шукати «інших героїв». МЗС України назвало рішення депутатів шкідливим для відносин із Польщею і наголосило, що з центральною владою його ніхто не погоджував, а за словами заступника міністра закордонних справ Польщі, оточення президента України запевнило Варшаву, що львівська ухвала не набуде чинності. Ключковський боїться, що тема ще довго відлунюватиме в польсько-українських відносинах: «Кожне нове покоління, кожен новий рік народження приносить свої нові претензії, і в мене буває враження, що все починається спочатку».
Рецепт, який пропонує дипломат, той самий, що й двадцять років тому у Львові: не рахувати кривди, а шукати спільні цінності. На питання студентів про штучний інтелект він відповідає, що жодна програма не замінить розмови «людина з людиною». Сьогодні, коли політикам вигідно якомога більше відрізнятися від опонентів, дипломатія, за його словами, — «у певному сенсі заперечення такої поляризації».
«Дипломат має до останньої хвилини шукати діалогу».
— Яцек Ключковський, посол Польщі в Україні у 2005–2010 роках
Позитивні факти не будуються раз і назавжди – їх потрібно створювати знову з кожним наступним поколінням.
джерело: ВСПА в Любліні, Радіо Люблін, PAP
Історикиня, етнографка та фахівчиня із соціальних медіа. Уже багато років займається розвитком YouTube-каналів, допомагаючи експертам і компаніям будувати свою присутність в інтернеті. Проводила наукові дослідження з етнопсихології та етнопедагогіки в Галичині та Північному Причорномор’ї. Її коло наукових і професійних інтересів охоплює історію України та Європи, українсько-польські відносини, а також етнонаціональні й міжкультурні процеси.
Що ви думаєте про цей матеріал?
Долучайтеся до розмови. Коментарі мають стосуватися теми публікації.
Написати коментар