Троє персонажів: молодий чеський патріот, колишній польський солдат Армії Крайової та колишній українець-воєн УПА. Що їх об’єднало?
16 січня виповнилося 58 років з дня самоспалення молодого чеського патріота. Це був протест проти вторгнення до Чехословаччини Росії та її п’яти васалів, включаючи польських військових. Представляю тут трьох людей. Людей, які не вагаючись пожертвували своїм життям на вівтарі свободи.
Вторгнення до Чехословаччини
У ніч з 20 на 21 серпня 1968 року Росія вторглася до Чехословаччини. У цьому безпрецедентному акті варварства вона мала своїх спільників. Російські васали також направили війська, щоб придушити зароджувану свободу країни. Поряд з російською армією до Чехословаччини увійшли польські, болгарські, німецькі (східнонімецькі) та угорські війська. Слід додати, що польський військовий контингент був другим за величиною після російського та становив реальну силу. Польща не обмежилася, як інші країни, відправкою символічного військового підрозділу. В результаті полякам було доручено окупувати дуже велику територію, включаючи такі міста, як Їчин та Градець Кралове.
Були жертви. Лише за один рік окупації понад 100 чехів та словаків загинули в боях чи іншим чином. Окупаційні війська жорстоко придушили опір цивільного населення. У Празі російські танки обстріляли цивільних протестувальників. Через рік Росії вдалося встановити новий, колаборативний уряд, підпорядкований Москві. Відтоді почалися репресії за сприяння чехословацьких спецслужб. Чехословацька політична поліція (StB), сумнозвісна своєю жорстокістю, відіграла в цьому певну роль.
Польські військові також відіграли певну роль у вбивствах чехів. 7 вересня 1968 року в Їчині п’яний польський солдат Стефан Дорна вбив кількох чеських перехожих і поранив польських солдатів, які намагалися його роззброїти. У Польщі його спочатку засудили до смертної кари. Генерал Войцех Ярузельський домігся для нього помилування, і смертний вирок було замінено на довічне ув’язнення. Після внесення змін до кримінального кодексу та скасування «довічного ув’язнення» це означало 25 років ув’язнення. Дорну звільнили в 1983 році, після 15 років. Тим не менш, це був інший випадок, ніж убивства, скоєні росіянами, які стріляли з кулеметів по протестувальниках та підозрюваних.
Молодий чех – Ян Палах.
16 січня 1969 року Ян Палах спалив себе у Празі. Його вчинок мав на меті згуртувати чехів та словаків на боротьбу проти російської окупації. Він помер від важких поранень через кілька днів, 19 січня 1969 року. У лікарні його оточували повага, жах та сльози. Було відомо, що хлопець обрав жахливу, болісну смерть. Хоча йому ледве виповнилося 20 років, персонал лікарні, хоча й не мав звички звертатися до нього, звертався виключно на «пане». Його вчинок став взірцем. За цей час по всій Чехословаччині спалили себе близько 30 людей. Кілька людей загинули: Ян Заїч, Йозеф Главатий та багато інших. Це суперечить уявленню про те, що чехословаки були боягузами.
Його похорон став нагодою для патріотичної демонстрації. Окупаційна влада не втрутилася, ймовірно, тому, що на нього прийшли кілька сотень тисяч людей. Його поховали на цвинтарі в Ольшанах. Могила одразу стала об’єктом шанування для чехословацьких патріотів. На жаль, після його смерті тіло Палаха спочило з миром. Державна безпекова служба використовувала погрози та шантаж, щоб переконати його родину погодитися перенести його тіло на цвинтар у рідних Вшетатах. Лише після 1990 року Ян Палах повернувся на своє початкове місце спочинку. Його родина зазнавала переслідувань протягом усього періоду російської окупації.
https://www.janpalach.cz/pl/default/jan-palach
Поляк, вояк Армії Крайової – Ришард Сівець.
Чи може бути хтось нудніший за бухгалтера? Ришард Сівець за свого життя спростував цей стереотип. Народившись у Галичині, він навчався у Львові. Після закінчення навчання переїхав до Перемишля. Під час Другої світової війни служив у Армії Крайовій. Після війни він повернувся до звичайного життя, продовжуючи жити в Перемишлі. Однак він відмовився змиритися з російською окупацією Польщі. У березні 1968 року він писав і розповсюджував листівки на підтримку студентських страйків у Польщі.
Джерело: janpalach.cz / Ришард Сівець, 1907-1968
8 вересня 1968 року Ришард Сівець спалив себе на знак протесту проти участі польських військ у вторгненні до Чехословаччини. Він скоїв свій вчинок перед переповненою глядацькою залою на стадіоні 10-ї річниці у Варшаві. Фільм зберігся завдяки тому, що було знято святкування свята врожаю, яке проходило на стадіоні. Фільм про палаючого Сівця неймовірно зворушливий, не для глядачів із міцними нервами. Він помер у лікарні в оточенні співробітників служби безпеки. Незважаючи на це, його родині вдалося записати його останнє звернення до польського народу. Сівець, що їхав поїздом до Варшави, написав листа родині, в якому пояснив свої дії. Лист був перехоплений Службою безпеки та повернутий родині понад двадцять років потому, після того, як Польща відновила свою незалежність.
Ришард Сівець шанується як герой у Чеській Республіці. Його пам’ять популяризував там чеський історик Петр Блажек. Завдяки його зусиллям вулицю в Празі було названо на честь Ришарда Сівець. На його честь також було встановлено невеликий пам’ятник. Варто відвідати це місце, перебуваючи в Празі, недалеко від центру міста.
https://www.janpalach.cz/pl/default/zive-pochodne/siwiec
Українець, вояк УПА – Василь Махуч.
Василь Макух народився громадянином Другої Польської Республіки в 1927 році. Він був вихований в українському патріотизмі, що спонукало його вступити до УПА в 1944 році. У 1946 році його схопив НКВС і після тортур засудили до 10 років примусових робіт. Це було відносно м’яке покарання, ймовірно, через його молодість та брак робітників у таборах, що спорожніли через Другу світову війну. Після звільнення в 1955 році його депортували до Сибіру та заборонили проживати в Західній Україні. У 1956 році він оселився в Дніпрі, де працював і намагався навчатися. Коли звинувачення проти нього були розкриті, його виключили з університету. Макух виступав проти русифікації України, що тривала.
Джерело: janpalach.cz / Василь Макух, 1927-1968
5 листопада 1968 року він поїхав до Києва. Там, на головній вулиці Хрещатика, під номером 27, облив себе бензином і підпалив. Він побіг у бік сучасного Майдану Незалежності, вигукуючи гасла проти русифікації України та окупації Чехословаччини. Василь Макух помер у сильних болях від опіків через день, 6 листопада. Донедавна його вчинок був практично невідомим в Україні. Лише у 2017 році в Києві поруч із місцем підпалу було відкрито пам’ятну дошку. У Празі на його честь названо міст. Згаданому історику Петру Блажеку приписують популяризацію його імені в Чеській Республіці.
https://www.janpalach.cz/pl/default/zive-pochodne/makuch
Три трагедії, три нації.
І майже в той самий час. Це було через кілька місяців після вторгнення Росії до Чехословаччини. Як сильно треба любити свободу, щоб обрати для себе таку жорстоку смерть? З цих трьох осіб вчинок Ришарда Сівець був майже забутий. Комуністична влада ефективно запобігала поширенню інформації про нього після його вчинку. Ситуація була іншою в Чехословаччині та Україні. І Ян Палах, і Василь Макух стали об’єктами поклоніння серед патріотичних, орієнтованих на незалежність сил. Усі троє протестували проти окупації Чехословаччини. Молодий чех, солдат Армії Крайової та солдат УПА. Ніхто з них нічого не знав про інших.
Джерело: janpalach.cz
Діяч антикомуністичної опозиції у 1980-х роках. Брав участь у підпільній видавничій діяльності — друкував і поширював листівки, а також брав участь у демонстраціях. У 1985–1986 роках був співорганізатором передач підпільного Радіо «Солідарність». З 1986 року був пов’язаний із Рухом «Свобода і Мир». За свою опозиційну діяльність неодноразово зазнавав репресій — був оштрафований та арештовувався.
Після 1989 року працював у приватному секторі. Займається дослідженням історії польської та чехословацької антикомуністичної опозиції. Є співавтором книги та численних наукових і публіцистичних статей. Публікує матеріали на історичну, суспільну та міжнародну тематику, зокрема присвячені Україні, зокрема на порталах LCA.pl та Фонду «Свобода і Мир». З 2014 року активно займається волонтерською діяльністю, підтримуючи Україну та гуманітарні ініціативи.
За діяльність на користь свободи та незалежності Польщі нагороджений Хрестом Свободи і Солідарності (2016), Лицарським Хрестом Ордена Відродження Польщі (2022) та медаллю Pro Patria (2025).
Що ви думаєте про цей матеріал?
Долучайтеся до розмови. Коментарі мають стосуватися теми публікації.
Написати коментар