НД. 22 ЛИС
КУРС $4,06 €4,46

За вашу і нашу свободу. Польський патріотизм перед обличчям російського імперіалізму

Фото: Оля Чарнецька
Фото: Оля Чарнецька

21 автомобіль, переданий українським військовим польськими волонтерами в День незалежності Польщі, — це більше, ніж чергова благодійна акція. У час, коли історія стає інструментом політичних суперечок, а взаємні стереотипи знову набувають ваги, ініціатива «Павучих з Ополя» нагадує про глибшу спільність польських та українських інтересів. Російська загроза для обох народів — не абстрактна геополітична проблема, а історичний досвід, який досі формує їхнє сьогодення.

🔴 Східні Новини — стежте за нами. Найважливіші новини з Польщі, України та Східної Європи.
Wesprzyj Nowiny Wschodnie
Pomóż nam rozwijać niezależne polsko-ukraińskie medium.
Wspólnie zebraliśmy
342 zł
Cel
5 000 zł
Każde wsparcie pomaga nam tworzyć rzetelne informacje i rozwijać portal.
Postaw kawę za:

11 листопада Польща відзначала річницю відновлення незалежності. Водночас група волонтерок ініціативи «Павучихи з Ополя» приїхала до Львова, щоб передати українським військовим 21 автомобіль. Машини отримали представники кількох бригад Збройних сил України. У практичному вимірі це була чергова поставка необхідного на фронті обладнання. У символічному — жест, значення якого виходить за межі вартості переданих автомобілів. Поляки вирішили відзначити власне національне свято, допомагаючи тим, хто бореться за незалежність своєї держави.

fot. Ola Czarnecka

За ініціативою стоїть Александра Чарнецька, засновниця групи «Павучихи з Ополя». У розмові з українським незалежним медіа Hromadske вона наголосила: «Ми підтримуємо фронт від самого початку повномасштабної війни. Це важливо і для вашої, і для нашої свободи, адже разом ми сильні».

Це була не одноразова акція. За інформацією українських медіа, від початку повномасштабної війни волонтери цієї ініціативи доставили українському війську понад три тисячі автомобілів. Машини купують за внески польських благодійників, частина надходить як приватні пожертви.

Патріотизм, який долає кордони

Напередодні акції, 25 жовтня, Александра Чарнецька дала інтерв’ю Українській службі Польського радіо. Вона пояснила, що група планувала зібрати щонайменше 11 автомобілів до 11 листопада, на 11:11. Символіка чисел мала відсилати до польського Дня незалежності. Зрештою до Львова привезли 21 машину.

Волонтерка говорила: «Як же тут святкувати, як відзначати нашу незалежність, відвертаючи погляд від того, що там відбувається, від людей, які зараз борються також за нашу незалежність?»

Це формулювання заслуговує на увагу. Воно не є лише емоційним виявом солідарності. У ньому міститься оцінка спільного геополітичного становища Польщі та України. Автомобілі, які передають українським бригадам, — це техніка для щоденного використання, необхідна для перевезення військових, евакуації поранених і постачання. Їхнє значення визначається не символікою, а конкретними можливостями, які вони дають на фронті.

Роберт Єгула, польський волонтер і колишній військовий, який воював добровольцем в Україні, пояснив редакції Hromadske, що дату передачі машин обрали свідомо: «З нагоди нашого національного свята ми хотіли показати Україні, що вона не сама, що ми з вами й захищатимемо нашу і вашу свободу».

Саме тут історичне гасло «За вашу і нашу свободу» знову набуває актуальності. Воно перестає бути елементом патріотичної риторики й стає описом реальної взаємозалежності безпеки обох народів.

fot. Pajęczyc z Opola
Фото: Pajęczyce z Opola

Історія як інструмент розділення

Значення цієї ініціативи стає особливо виразним у контексті нинішнього стану польсько-українських відносин. Останніми роками історія знову стала одним із найважливіших інструментів формування взаємних уявлень. Суперечки навколо Волині, діяльності УПА, політики пам’яті та національних символів дедалі частіше переносяться зі сфери історичних досліджень і суспільного діалогу в поточну політичну боротьбу.

Сама наявність складних тем не є проблемою. Обидва суспільства мають право на власну пам’ять, сумлінне дослідження минулого й очікування відповідальності за злочини. Проблема виникає тоді, коли історія перестає служити пізнанню й починає використовуватися для формування тривалої недовіри до сучасного сусіда.

У такому механізмі минуле стає вибірковим інструментом. На перший план висувають події та символи, що підтверджують негативний образ іншої сторони, оминаючи досвід співпраці, спільного опору імперському насильству та багатовікову близькість суспільств, які живуть в одному просторі Центрально-Східної Європи.

Тим важливіше помічати, що поряд із політичними суперечками існує інша реальність: мережа людей, які, попри зміну суспільних настроїв, не відмовляються підтримувати Україну. Їхня позиція показує, що експлуатація історії та посилення стереотипів не змогли повністю витіснити із суспільної свідомості відчуття близькості та спільних інтересів.

Росія — спільний досвід і спільний інтерес

У польсько-українських відносинах є вимір, який неможливо звести до суперечок про пам’ять. Це досвід російського імперіалізму. Для обох народів Росія протягом століть була політичною силою, що прагнула обмежити їхню суб’єктність, підпорядкувати державні інституції та поставити під сумнів право самостійно формувати власне майбутнє.

Польський та український досвід не тотожні. Вони різняться історичними обставинами, формами насильства та етапами державності. Проте їх об’єднує засаднича проблема: російська імперська політика неодноразово намагалася вирішувати долю народів Центрально-Східної Європи без урахування їхньої волі.

У випадку України ця логіка особливо жорстоко проявилася після 2014 року, а потім — у повномасштабному вторгненні, розпочатому в лютому 2022 року. Російська агресія є спробою не лише захопити територію, а й заперечити українську історичну, культурну та політичну суб’єктність.

Для Польщі це означає безпосередній виклик безпеці. Незалежна Україна, здатна себе захистити, є важливим елементом стратегічної безпеки східного флангу НАТО та всієї Центрально-Східної Європи. Ослаблення України, її політичне підпорядкування або втрата здатності до самостійного існування змінили б баланс сил у регіоні на користь Москви.

Допомога українській армії — отже, не лише гуманітарний жест чи вияв історичної вдячності. Це також дія, що відповідає інтересам безпеки Польщі. Волонтерам не обов’язково говорити мовою стратегії та геополітики, щоб розуміти цей зв’язок. Достатньо усвідомлювати, що Україна, яка сьогодні обороняється, стримує загрозу, значно ширшу за конфлікт на її власній території.

Польська пам’ять і українська боротьба за свободу

Події 11 листопада дозволяють побачити два різні способи розуміння патріотизму. У публічних дебатах його іноді представляють як декларацію ідентичності, пов’язану із символами, історичними претензіями та окресленням меж спільноти. Ініціатива «Павучих з Ополя» пропонує інший погляд: патріотизм як відповідальність за свободу, цінність якої випливає також із готовності захищати її для інших.

У зверненні на платформі Zrzutka.pl Александра Чарнецька написала: «Ми хочемо відзначити [незалежність] діями, а не співом гімну чи триманням прапорів». Це важливе розрізнення. Йдеться не про протиставлення національних символів громадській діяльності. Йдеться про повернення патріотизму практичного виміру — відповідальності за сьогодення та безпеку спільноти.

Водночас не слід ідеалізувати польсько-українські відносини чи вважати, що один жест вирішує багаторічні суперечки. Передача 21 автомобіля не усуває історичних напружень і не означає, що антиукраїнські стереотипи втратили суспільне значення. Проте вона показує, що вони не змогли знищити глибшого відчуття близькості та усвідомлення спільної загрози.

По суті, йдеться не лише про автомобілі. Йдеться про відповідь на запитання, що таке незалежність і які обов’язки з неї випливають. Чи можна святкувати власну свободу, залишаючись байдужим до народу, в якого намагаються її відібрати? Чи має пам’ять про власну історію служити зведенню мурів, чи допомагати розпізнавати загрози, які знову можуть торкнутися всіх нас?

Польські волонтерки з Ополя відповіли на ці запитання без гучних декларацій. Вони приїхали до Львова, привезли автомобілі й передали їх українським військовим. Саме в цій простоті полягає політична й моральна сила їхнього вчинку.

Історію можна використовувати для розпалювання недовіри, а стереотипи можуть отруювати публічні дебати. Проте вони не мусять визначати майбутнє. Перед обличчям російського імперіалізму Польща й Україна мають засадничо спільний інтерес: збереження суверенітету, безпеки та права самостійно вирішувати власну долю.

Тому 11 листопада у Львові гасло «За вашу і нашу свободу» не було історичною прикрасою. Воно стало практичною декларацією спільності інтересів. Незалежність, як нагадали «Павучихи з Ополя», не закінчується на кордонах власної держави. Іноді саме за ними найкраще видно, чого вона насправді варта.

Обговорення

Що ви думаєте про цей матеріал?

0 Коментарі

Долучайтеся до розмови. Коментарі мають стосуватися теми публікації.

Коментарів ще немає. Ви можете розпочати обговорення.

Написати коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук на порталі