Бабин Яр — це яр на тодішніх північно-західних околицях Києва, сьогодні — у межах міста. 29 і 30 вересня 1941 року німці розстріляли тут 33 771 київського єврея — таку кількість у своїх звітах наводили самі злочинці. Сьогодні Україна відзначає 85-ту річницю цього злочину. Однак історія Бабиного Яру не завершилася разом із війною: радянська влада десятиліттями замовчувала цей злочин, а згодом намагалася засипати сам яр.
Наказ розклеїли в місті 27 і 28 вересня: усі євреї Києва й околиць мали з’явитися вранці 29 вересня на перехресті вулиць Мельникова і Дегтярівської, з документами, грошима, коштовностями та теплою одежею. За непокору загрожувала смерть. Прийшли тисячі людей. У них забирали документи й речі, наказували роздягатися, а потім групами вели до яру. До вечора загинуло майже 22 тисячі осіб. Тих, кого не встигли розстріляти, замкнули на ніч у гаражах на вулиці Табірній і вбили наступного дня. Наймолодшій жертві було три дні, найстаршій — 103 роки.
Серед тих, хто йшов того ранку, була Діна Пронічева, акторка київського лялькового театру. Вона стрибнула в яр ще до того, як пролунали постріли, і лежала серед тіл, удаючи мертву, а вночі вибралася нагору. Після війни свідчила в суді. Із розстрілу 29 і 30 вересня врятувалося лише близько 29 осіб.
На цьому страти не закінчилися. У жовтні 1941 року в Бабиному Яру було вбито ще близько 17 тисяч людей, а розстріли тривали аж до визволення Києва в листопаді 1943 року. Тут гинули роми, військовополонені, члени підпілля, пацієнти психіатричної лікарні та члени ОУН. За даними Українського інституту національної пам’яті у яру загалом спочиває близько 100 тисяч жертв. Їхні імена та фотографії й досі збирає, зокрема, єрусалимський інститут Яд Вашем.
По інший бік Дніпра, у лісі на східній околиці Києва, є місце, добре відоме в Польщі. Биківня — один із чотирьох катинських цвинтарів. Тут спочивають громадяни Польщі з так званого Українського катинського списку — 3435 осіб, заарештованих після 17 вересня 1939 року і вбитих НКВС у 1940 році. Поруч із ними лежать десятки тисяч українців — жертв Великого терору.
Радянська влада поводилася з обома місцями подібно. У Биківні могили кілька разів перекопували, щоб вилучити предмети, які дозволяли встановити національність убитих. До жертв НКВС там офіційно визнали причетність лише у 1989 році, а список 3435 поляків передала Польщі Служба безпеки вже незалежної України у 1994 році. Сьогодні Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр» розповідає про Биківню та Бабин Яр у спільному проєкті — як про злочини двох тоталітарних режимів.
Чому про Бабин Яр протягом пів століття не можна було говорити прямо?
Радянська версія подій не виокремлювала жодних національностей: жертв називали «мирними радянськими громадянами». Так із пам’яті зникав факт, що жертви найбільших страт загинули саме тому, що були євреями. Коли 1976 року в Бабиному Яру відкрили перший офіційний пам’ятник, у написі на ньому слово «євреї» не прозвучало. Менора, сьогодні символ цього місця, з’явилася лише 29 вересня 1991 року, у 50-ту річницю злочину.
Раніше, у 1950 році, київська влада вирішила засипати яр відходами з сусідніх цегелень — рідкою сумішшю глини, піску та води. Роками її закачували до місця масового поховання, за земляну дамбу. Вранці 13 березня 1961 року дамба прорвалася, і хвиля рідкої глини та багнюки затопила район Куренівка. Офіційно загинуло 145 осіб, за оцінками дослідників — кількасот. Подробиці катастрофи приховали, а через рік яр зрівняли із землею та перетворили на парк.
Польському читачеві цей механізм відомий з історії Катині: злочин замовчують, спотворюють або описують так, щоб приховати, кого і чому вбили. Правду про Катинь Москва визнала у 1990 році. Про Бабин Яр і Биківню почали відкрито говорити приблизно в той самий час — наприкінці існування СРСР.
Президент України Володимир Зеленський, вшановуючи сьогодні пам’ять жертв, написав:
Ця трагедія нагадує, як важливо захищатися від зла, від жахливих режимів, для яких людське життя нічого не варте. Нагадує, чому не можна заплющувати очі на терор і жорстокості щодо людей та чому завжди варто підтримувати справжніх захисників життя — Володимир Зеленський,
Сьогодні на місці, яке радянська влада хотіла перетворити на парк, стоїть меморіал.
Яр вдалося засипати. Пам’ять — ні.
Джерело: Nowiny Wschodnie / Український інститут національної пам’яті / Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр» / Яд Вашем
Історикиня, етнографка та фахівчиня із соціальних медіа. Уже багато років займається розвитком YouTube-каналів, допомагаючи експертам і компаніям будувати свою присутність в інтернеті. Проводила наукові дослідження з етнопсихології та етнопедагогіки в Галичині та Північному Причорномор’ї. Її коло наукових і професійних інтересів охоплює історію України та Європи, українсько-польські відносини, а також етнонаціональні й міжкультурні процеси.
Що ви думаєте про цей матеріал?
Долучайтеся до розмови. Коментарі мають стосуватися теми публікації.
Написати коментар