Цей аналіз Nowin Wschodnich може не сподобатися частині українців. Можливо, не сподобається також частині поляків. Але саме тому варто про це сказати.
Українка, яка мешкає в Катовицях, опублікувала в соціальних мережах допис, у якому описала ситуацію біля м’ясного відділу.
Українка в Польщі почула «спердаляй в Україну»
Як вона розповідає, чекала близько 20 хвилин, оскільки працівник нарізав кілька видів ковбас і м’яса, а черга ставала дедалі довшою. Жінка була незадоволена темпом обслуговування. Тоді людина, що стояла за нею, нібито сказала:
«Спердаляй в Україну. Там собі стільки й купуйте».
Українка прокоментувала:
«Тобто проблема не в повільному обслуговуванні, а в тому, що українець робить покупки й купує м’ясо?»
Ми не були свідками цієї ситуації й знаємо про неї лише з розповіді, опублікованої жінкою. Однак сам допис показує проблему, яка є значно ширшою, ніж черга по м’ясо.
Двоє людей можуть побачити абсолютно ту саму ситуацію зовсім по-різному
З погляду українки справа може здаватися очевидною.
Вона є клієнткою. Прийшла до магазину, збирається заплатити за товар і очікує оперативного обслуговування. Якщо вона чекає 20 хвилин, має право бути незадоволеною, звернути увагу працівникові або запитати, чи можна прискорити обслуговування.
Коротко кажучи: я плачу, отже маю право вимагати.
Звісно, це не означає, що працівник має виконати її вимогу. Він може виконувати свою роботу так швидко, як здатен. Але клієнтка має право сказати, що вона незадоволена.
Проблема в тому, що частина поляків може подивитися на точно таку саму ситуацію зовсім інакше.
Побачити не клієнтку, незадоволену обслуговуванням, а українку, яка приїхала до Польщі й тепер чогось вимагає від поляків.
І тут починається конфлікт.
«Ти тут гість, тож не вимагай»
З досвіду, про який розповідають нам люди з України, а також з інших країн, випливає, що подібний механізм з’являється в дуже різних ситуаціях.
Хтось критикує роботу системи охорони здоров’я. Хтось незадоволений установою. Хтось звертає увагу на поведінку іншої людини. Хтось нарікає на послугу.
Коментар може бути навіть цілком обґрунтованим, але реакція звучить так:
«Як тобі не подобається, повертайся до себе».
За такого способу мислення вже не важливо, чи людина мала рацію.
Важливим стає те, що вона приїжджа.
З’являється переконання, що раз хтось приїхав до Польщі, то передусім має бути вдячним. Не повинен забагато вимагати, критикувати чи повчати місцевих.
Він має бути — кажучи найпростішими словами — «чемним гостем».
Тільки саме поняття «гостя» дуже широке.
Можна жити в Польщі кілька чи кільканадцять років, тут працювати, платити податки, вести діяльність, виховувати дітей. Та іноді достатньо акценту, щоб під час конфлікту знову стати «гостем».
А раз ти гість, то, за таким способом мислення, ти не повинен забагато вимагати.
Є, однак, і інший бік — самі поляки часто реагують інакше
Погляньмо тепер на цю саму чергу з іншої перспективи.
У Польщі дуже часто можна побачити довгу чергу в магазині. Одна каса відкрита, біля другої нікого немає, кільканадцять осіб чекають.
І що відбувається?
Найчастіше люди просто стоять.
Схоже буває й у багатьох інших ситуаціях — у поліклініці, установі чи пункті обслуговування.
Звісно, хтось інколи запитає: «Чи можна відкрити другу касу?». Інший почне нарікати. Але дуже часто реакцією є просто терпляче очікування.
Бо ж касирка, лікар, інший працівник — теж людина. Працює так швидко, як може. Працівника м’ясного відділу також не можна змусити, щоб раптом почав різати вдвічі швидше.
«Треба почекати. Що ти зробиш?»
Для багатьох поляків це цілком природно.
І саме тут може з’являтися різниця у способі реагування.
Українці часто мають інший досвід
Не йдеться про те, що один спосіб поведінки добрий, а інший — поганий.
Йдеться про інший соціальний і культурний досвід.
В Україні протягом багатьох років людині дуже часто доводилося самій виборювати свої справи. Якщо їй щось було потрібно, вона мусила питати, тиснути, нагадувати, домагатися реакції.
Якщо щось не працює — ти намагаєшся це змінити.
Якщо хтось заходить перед тобою в чергу — ти питаєш, чому він так робить.
Якщо обслуговування працює занадто повільно — ти питаєш, чи можна щось зробити.
Якщо установа не відповідає — ти пробуєш знову.
Це не означає, що кожен українець поводиться саме так, так само як і не кожен поляк буде спокійно стояти в черзі. Але різний досвід, винесений із життя в обох країнах, може впливати на спосіб реагування на абсолютно ту саму ситуацію.
І тоді починаються непорозуміння.
«Чому ти заходиш без черги?»
Пам’ятаєте історію з Żabki, яку ми описували?
Українка зробила зауваження людині, яка — за її словами — намагалася пройти перед нею.
З її точки зору ситуація була простою:
Я стою в черзі. Мені теж може поспішати. То чому хтось має проходити переді мною?
Чи мала вона право зробити зауваження?
Звісно.
Проблема в тому, що інша сторона може побачити щось зовсім інше:
«Українка буде мене повчати в Польщі?»
І звичайний конфлікт через чергу раптом перестає бути конфліктом через чергу.
З’являється національність.
З’являється: «випиздуй в Україну».
А іноді словами це не закінчується.
У справі, яку ми описували раніше, конфлікт завершився насильством щодо жінки та чоловіка з України, а справа потрапила до суду. (ВІДЕО)
Це показує, як банальна ситуація може ескалувати, коли до звичайної суперечки додається питання походження.
Майдан, звісно, був зовсім іншим. Але певний спосіб реагування варто помітити
Не слід порівнювати чергу в магазині з історичними подіями зовсім іншого масштабу.
Але існує певна риса суспільного досвіду України, яку не варто ігнорувати.
Її також було видно під час Майдану у 2013 і 2014 роках.
Люди не прийняли того, що вважали нав’язаними їм умовами. Вони вийшли на вулиці, бо хотіли впливати на те, в якому напрямку рухатиметься їхня держава.
Механізм, звісно, непорівнюваний за масштабом, але певна позиція схожа:
якщо ти вважаєш щось несправедливим або поганим, ти намагаєшся реагувати, а не просто це приймати.
І людина забирає цей спосіб мислення із собою також тоді, коли переїжджає до іншої країни.
І саме тому звичайна черга може стати польсько-українським конфліктом
Повернімося, отже, до м’ясного відділу.
Українка дивиться на ситуацію і думає:
«Я клієнтка. Я чекаю 20 хвилин. Я маю право сказати, що я незадоволена».
Поляк, який стоїть поруч, може думати:
«Ми всі чекаємо. Працівник робить, що може. Чому вона створює проблему?»
До цього моменту немає жодного національного конфлікту.
Це лише дві різні реакції на одну й ту саму ситуацію.
Проблема починається лише тоді, коли з’являється третя думка:
«Яким правом українка чогось від нас вимагає?»
Бо тоді ми вже не говоримо про те, чи обслуговування було швидким або повільним.
Ми говоримо про те, чи має людина з України в Польщі таке саме право бути незадоволеною, як поляк.
І відповідь має бути очевидною: має.
Так само, як поляк має право вважати її поведінку перебільшеною і сказати, що працівник робить усе, що може.
Національність жодної зі сторін не повинна бути аргументом.
Є, однак, практична порада для українців
Можна мати рацію і водночас опинитися в небезпечній ситуації.
Тому людям з України, які живуть у Польщі, сьогодні варто сказати одне: будьте обережні й не вступайте в кожну дискусію лише тому, що хтось повівся несправедливо.
Якщо хтось зайде перед вами в чергу — ви маєте право зробити зауваження.
Якщо ви незадоволені послугою — ви маєте право про це сказати.
Якщо установа, магазин чи інша інституція працює погано — ви маєте право подати скаргу.
Але коли звичайна суперечка починає переростати в агресію, з’являються образи щодо національності або погрози, не завжди варто доводити свою правоту до кінця.
Іноді краще відійти, попросити допомоги працівника або охорону, а якщо з’являється загроза — викликати поліцію.
Не тому, що людина з України має менше прав.
Лише тому, що жодна черга, каса чи шматок м’яса не варті побиття.
І, можливо, саме це є найважливішим висновком із цієї історії.
Не кожен конфлікт між поляком і українцем є конфліктом національностей. Не кожна критика українця є ксенофобією. Не кожен українець має рацію лише тому, що зіткнувся з неприємною реакцією.
Але коли відповіддю на звичайне невдоволення клієнта стає «йди нахуй в Україну», національність уже була внесена в цей конфлікт.
І тоді варто зрозуміти не лише що сталося, а й чому дві людини могли побачити ту саму ситуацію зовсім по-різному.
🔴 Nowiny Wschodnie — стежте за нами. Найважливіша інформація з Польщі, України та Східної Європи
Публікація та поширення матеріалу виключно із зазначенням автора та активного посилання на оригінальну статтю.
Журналіст і головний редактор інформаційного порталу Nowiny Wschodnie, за яким у соціальних мережах стежать понад 140 тисяч людей. Випускник спеціальності «Журналістика та соціальні комунікації». З 2017 року співтворить і розвиває Nowiny Wschodnie. Професійний досвід здобував, співпрацюючи з місцевими та міжнародними медіа.
Спеціалізується на перевірці інформації, протидії дезінформації та пропаганді, а також інформаційній безпеці. У своїй роботі зосереджується на Польщі, Україні, Східній Європі та польсько-українських відносинах. Також є засновником неприбуткової організації, що працює у сфері інтеграції та міжкультурного діалогу.
Що ви думаєте про цей матеріал?
Долучайтеся до розмови. Коментарі мають стосуватися теми публікації.
Написати коментар