На фасаді гданської Ратуші на Нових Огродах прапор України висить уже майже чотири роки — поруч із польським та європейським. Його вивісили там 24 лютого 2022 року, у день російського вторгнення, як жест солідарності з країною, яка того самого дня опинилася у стані війни. Це мало бути чимось тимчасовим. Чотири роки потому прапор і далі там, а довкола нього розгорівся один із гостріших місцевих скандалів останніх місяців.
Наразі із сесії Ради міста Гданська
З огляду на те, що на момент публікації матеріалу — 27 серпня, ми оперативно інформуємо про події 29-ї сесії Ради міста Гданська.
Так висловився голова клубу «Право і справедливість» щодо апелю під час заяви клубу:
Як клуб «Право і справедливість» ми не підтримаємо цього апелю. Не тому, що маємо сумніви щодо насильства та ненависті — ми їм протистоїмо, щодо кожної людини. Без винятку. І це очевидно. […] Але цей апель має бути симетричним. […]
Від імені заявника, тобто клубу «Все для Гданська», апель представив радний Марцін Маковський.
Під час голосування за документ № 820 рада ухвалила апель щодо протидії ненависті та дискримінації за національністю або походженням, а також посилення безпеки й взаємної поваги в гданській громаді (24 голоси «за», 6 «проти»). Проти цього рішення голосували радні від «Права і справедливості».
Одразу після голосування радниця Йоланта Банах вручила подяку від пані Світлани Криси, Генеральної консулки України в Гданську, за підтримку та допомогу, надану Україні, українцям і українкам, для — як вона сказала — «для всієї міської ради, для всіх радних, без винятку».
Точка займання: рішення Зеленського
До повторного розпалювання суперечки призвело рішення, ухвалене в Києві. 27 травня 2026 року президент України Володимир Зеленський надав Самостійному центру спеціальних операцій «Північ» Збройних сил України ім’я «Героїв УПА». Українська сторона пояснювала це потребою відновлення національної традиції війська. Над Віслою це сприйняли зовсім інакше — як вшанування формування, відповідального за різанину на Волині та в Східній Малопольщі, унаслідок якої загинуло, залежно від оцінок, від ста до кількасот тисяч поляків. Критика пролунала не лише з боку правих — рішення засудили також уряд Дональда Туска, МЗС, Міноборони, а президент Кароль Навроцький назвав його неприйнятним.
Саме це рішення запустило хвилю депутатських запитів, вуличні протести і, зрештою, петицію з вимогою зняти прапор із гданської ратуші. Регіон, утім, уже раніше мав подібні суперечки — у Старогарді-Гданському за зняття прапора перед будівлею староства виступали як місцевий радний, так і Олівія Хила, лідерка тамтешніх структур «Нова Надія».
Гданські радні PiS вступають у гру
2 червня 2026 року четверо радних клубу PiS у Міській раді Гданська — Александер Янковський, Пйотр Ґєшевський, Томаш Раковський і Казімєж Коралевський — подали на ім’я президентки Александри Дулькєвіч інтерпеляцію з вимогою прибрати прапори та символи української держави з усіх об’єктів, що належать місту. Рішення Зеленського вони в обґрунтуванні назвали «ганебним» і вимагали, щоб українські символи зникли з публічного простору Гданська, доки його не буде відкликано. Кількома днями раніше подібний крок анонсувала інша трійка радних PiS — Анджей Скіба, Барбара Імяновська та Пшемислав Маєвський — прямо запитуючи, чи Гданськ, як і Люблін, зніме українські прапори з установ. «Усьому є межа» — написав тоді Скіба в соціальних мережах.
Відповідь магістрату була однозначною: прапори залишаються там, де є. В офіційних повідомленнях мерія наголошувала, що вони є символом підтримки народу, який обороняється від російської агресії, і що в цій справі нічого не зміниться.
«Коронярі» з драбиною
Прапор України знято з будівлі Міської управи в Гданську. І повішено знову. Матеріал trojmiasto.pl.
Однак не інтерпеляції, а подія річної давнини надала справі справжнього розголосу. Рано-вранці 31 травня 2025 року під будівлею Міської управи на вулиці Нове Оґроди з’явилися четверо чоловіків, пов’язаних із Конфедерацією Корони Польської. Двоє з них приставили алюмінієву драбину, піднялися на навіс над входом до будівлі й зняли звідти прапор України. Складений квадратом вони передали працівникові магістрату, який — як повідомляли місцеві медіа — весь час спостерігав за тим, що відбувається; до того ж хтось усе це зняв на відео. «Ми не погоджуємося, щоб на польській установі висів прапор чужої держави» — пояснювали вони свідкам. Того ж дня чиновники повісили прапор назад і повідомили про інцидент поліцію.
Конрад Ніжник, керівник гдинсько-слупського округу KKP і член головної ради партії, казав тоді Trojmiasto.pl, що середовище вже три роки повторює одне й те саме: вивішування українських прапорів на польських урядових установах не має жодного правового підґрунтя. Він зараховував це до проявів «українізації Польщі» — поряд із попереднім вшануванням президентом Анджеєм Дудою українських генералів чи ідеями запровадити українську мову як факультативну другу іноземну мову в школах.
Марші, протести та петиція Мігавського
Навесні та влітку 2026 року суперечка вийшла з кабінетів на вулиці. 25 червня, коли в Гданську стартувала дводенна міжнародна Конференція з відбудови України, місто побачило два протести, організовані націоналістичними середовищами. Вранці на Рибному ринку зібралися учасники акції «Волинь пам’ятаємо. Протест проти бандеризації України», ініційованої фондом «Łączy nas Polska», пов’язаним із депутаткою сеймику Наталією Нітек-Плачинською. Увечері на Площі Солідарності, біля пам’ятника Трьох Хрестів, кілька десятків осіб взяли участь у маніфестації «Гданськ проти бандеризму», організованій Домініком Мігавським із KKP. Учасникам роздавали листівки з петицією про зняття прапора з мерії; головним гаслом усього заходу було «Не для помсти, а для пам’яті».
Саме Мігавський, місцевий діяч Конфедерації Корони Польської, став обличчям кампанії проти присутності українського прапора на гданській ратуші. Цікаво, що вся справа почалася зовсім не з травневого рішення Зеленського — перші дописи із закликом підписувати петицію з’явилися на його профілі ще в лютому, з нагоди четвертої річниці початку війни, коли початковий термін збору підписів визначили на початок березня із застереженням, що його можуть продовжити. Тоді Мігавський критикував місто, яке — на його думку — з одного боку не дає ради з базовими справами, як-от прибирання снігу на вулицях, а з іншого готує кільканадцятиденні, гучні відзначення річниці війни в Україні. Термін збору потім кілька разів переносили, аж зрештою встановили його на 31 липня 2026 року — вже після того, як справу знову підштовхнуло рішення Зеленського щодо УПА.
У формальному тексті петиції, розміщеному на Petycjeonline.com і адресованому президентці Дулькевич, вимагали припинити постійну експозицію прапора України та повернути на цьому місці прапор Гданська — відповідно, як наголошував автор, до практики, що існувала до 2024 року. Обґрунтування посилалося, зокрема, на відсутність рішення міської ради з цього питання, принцип законності зі ст. 7 Конституції, потребу зберігати нейтральність установи щодо всіх мешканців та невирішені історичні суперечки навколо Волині. У дописах у Facebook, що супроводжували петицію, Мігавський запевняв, що його спротив не стосується українців як народу, а натомість — політики влади в Києві, яка — як він писав — оточує культом виконавців Волинського злочину.
Термін збору підписів остаточно сплив наприкінці липня. Мігавський оголосив про його завершення, зазначивши, що результат перевищив поріг у 2500 підписів, необхідний для подання петиції, — не вказавши точної кількості. Варто зазначити, що сам формуляр на Petycjeonline.com на момент його закриття автором показував 1652 підписи, зібрані в електронний спосіб. Різниця між цією цифрою та заявленим перевищенням порогу 2500 свідчить, що до підсумкового результату зарахували також підписи, зібрані традиційно, на папері — хоча б під час згаданих маніфестацій на вулицях Гданська.
Петиція як частина більшої оповіді
Варто подивитися на кампанію Мігавського трохи ширше, адже сама петиція була в його повідомленнях лише одним мотивом значно ширшої розповіді. У наступних дописах на Facebook він пов’язував справу прапора з цілим набором закидів щодо політики України та політики польської влади стосовно неї. Він описував, зокрема, випадок в одному із сопотських ліцеїв, де в класі мало — як він стверджував — висіти лого України поруч із польським гербом; називав це “індоктринацією молоді”. У подібному тоні він уживав визначення “Ukropol” і “Ukropolin”, натякаючи на існування плану поступового стирання польської національної ідентичності — риторика, до речі, присутня також у самій петиції, де ці формулювання теж з’являються.
Мігавський також підкреслив, що ККП попереджала про те, що вона називала «українізацією Польщі», задовго до того, як тема потрапила в мейнстрим дискусії — при цьому він посилався на видану середовищем у 2022 році брошуру та представлену двома роками пізніше «п’ятірку для українців», які перебувають у Польщі. В іншому дописі, опублікованому з нагоди урядової Конференції з відбудови України в червні, він зіставив цю подію з аваріями в системі теплопостачання та проблемами з водою в Гданську, стверджуючи, що влада зайнялася відбудовою сусідньої країни замість того, щоб латати діри у власній інфраструктурі. Допис завершувало гасло «STOP українізації Польщі». Частину таких матеріалів Мігавський публікував із посиланням на дружній портал Wbijamszpile.pl, який регулярно висвітлював його діяльність.
Ці теми — шкільний інцидент, міські витрати, геополітичні застереження — не є частиною самої петиції ані формальних вимог, адресованих президентці Дулькевич. Однак вони становлять важливе тло всієї кампанії: саме завдяки доволі інтенсивній присутності в соціальних мережах справа прапора на гданській ратуші набула розголосу, що виходить за межі самого змісту петиції.
Правий фронт: від Конфедерації до молодіжних організацій
Питання прапора на будівлі магістрату вже місяцями об’єднує широке коло правих і національних середовищ у Тримісті. Окрім KKP та клубу радних PiS, регулярно висловлюються також структури Руху Народового, Нової Надії, Всепольської Молоді, а також менші, менш формалізовані групи, які називають себе Маршем за Свободу. Окремі середовища відрізняються методами й риторикою — Конфедерація Корони Польської робить ставку на видовищні прямі акції на кшталт зняття прапора з драбини, PiS діє через інтерпеляції в міській раді, національні молодіжні організації здебільшого залучаються до організації та оформлення вуличних маніфестацій — але їх об’єднує спільне переконання: постійна присутність українських барв на будівлі польської установи перестала бути жестом солідарності, а стала, як висловлюються автори петиції, “політичною демонстрацією” і символом того, що вони називають “українізацією” польського публічного простору.
Варто додати, що ті самі середовища вже місяцями долучаються також до споріднених акцій — від вимог прибрати український прапор з Копця Костюшка в Кракові, через протест проти транспортування праху Степана Бандери через Польщу, до організації Волинського маршу в Гдині у липні 2026 року. Отже, суперечка щодо прапора над гданською ратушею є локальним проявом значно ширшого конфлікту, який паралельно триває в багатьох польських містах.
Відповідь з іншого боку: заклик клубу «Все для Гданська»
На межі липня та серпня 2026 року напруга навколо цієї теми перестала бути лише суперечкою про символи. У неділю, за кілька днів до середини серпня, вулицями Гданська пройшов марш “Не будь байдужим” — частина загальнопольської серії подій, що привертають увагу до зростання ворожості щодо українців, які мешкають у Польщі. Того ж дня, за кільканадцять кілометрів звідти, у Сопоті, сталося нападіння на родину однієї з учасниць гданського протесту; нападником, як повідомлялося, був мешканець Польщі.
Ця подія стала безпосереднім імпульсом для радних клубу «Все для Гданська», які оголосили про підготовку резолюції, що виступає проти мови ненависті щодо українців. Радний Марцін Маковський, автор проєкту, розповідав журналістам PulsGdanska.pl, що вже певний час у публічному просторі — також медійному — видно виразне цькування людей з інших культурних середовищ, насамперед українців, які нині живуть у Гданську. Він нагадував, що напад у Сопоті торкнувся родини однієї з колежанок з його оточення — дружину й доньку атакував мешканець Польщі, саме в момент, коли в Гданську тривав марш проти байдужості.
Проєкт резолюції містить прямо сформульоване заперечення проти мови ненависті, ксенофобії та будь-яких форм дискримінації за національністю, походженням чи мовою. Документ також нагадує, що після лютого 2022 року саме Гданськ став для багатьох біженців з України місцем прихистку, роботи та навчання. Маковський наголошував, що проблему потрібно розв’язувати на кількох рівнях одночасно — як через позиції звичайних мешканців, так і через реакцію органів публічної влади кожного рівня. Радним клубу було важливо, щоб резолюцію ухвалили якомога швидше, ще в серпні, на сьогоднішній сесії, запланованій на 27 серпня 2026 року; водночас вони заявляли, що розраховують на підтримку всіх клубів у раді.
На запитання, чи серпнева ініціатива не є формою реваншу за ухвалену в червні — також одностайно — резолюцію клубу PiS, що критикувала рішення Зеленського щодо УПА, Маковський відповідав, що йдеться не про відплату, а про реакцію на реально зростаючі в публічному просторі антиукраїнські настрої. Йому, як він казав, важливо, щоб українці, які живуть у Гданську, почувалися в безпеці.
Дві резолюції, одне місто
Чи повториться сьогодні, 27 серпня, одностайність гданської ради в українських питаннях, задекларована в червні, — цього разу під час голосування за резолюцію проти ненависті — на момент написання цього тексту залишалося відкритим питанням. Гданськ протягом одного літа став ареною двох паралельних, по суті протилежних нормотворчих ініціатив: однієї, критичної щодо Києва, яка вимагала усунення українських символів із публічного простору, і другої — покликаної захистити українців, що мешкають у місті, від зростаючої ворожості.
Прапор над входом до Міської адміністрації на вулиці Нові Оґроди й досі висить на своєму місці — там, де його повісили чотири роки тому, в перші години війни.
