Фото: dzieje.pl / PAP / опрац. Nowiny Wschodnie
15 серпня Польща відзначає 106-ту річницю Варшавської битви — дня, коли молода, щойно відроджена держава, яка буквально у вогні війни будувала військо, зупинила Червону армію під самою столицею. Зазвичай про це говорять як про закритий розділ підручника. Тим часом саме з досвіду розбудови державності під тиском Росії Польща винесла уроки, якими протягом останнього десятиліття — тихо, без фанфар — ділилася з Україною. Не як показовий жест солідарності, а як конкретний трансфер знань: як децентралізувати владу, як провести болісну економічну реформу і як з нуля збудувати громадянську армію, що обороняє власну землю.
Це перевертання усталеного наративу. Зазвичай питають, чого Польща сьогодні вчиться від України, що воює — про дрони, про міську війну, про суспільну стійкість. Рідше ставлять питання у зворотному напрямку: чого протягом останніх дванадцяти років Україна вчилася від Польщі — і задовго до 2022 року. Відповідь не одна. Їх три, і кожна з них сьогодні буквально вирішує, чи виживе українська держава.
Чому саме Польща, а не весь західний світ одразу?
Перший урок почався в кабінетах, а не на фронті. Через місяць після Євромайдану, у березні 2014 року, до Варшави приїхав тодішній віцепрем’єр України Володимир Гройсман — раніше багаторічний, популярний мер Вінниці — і попросив польський уряд про допомогу в проведенні реформи місцевого самоврядування. Україна успадкувала від СРСР неефективну, сильно централізовану систему управління: областями й районами керували чиновники, призначені з Києва, а органи місцевого самоврядування не мали достатньої фінансової спроможності для виконання публічних завдань. Польща вже пройшла власний шлях — реформу самоврядування 90-х років, яку, як зазначають дослідники теми, створювали найкращі юристи та науковці епохи трансформації.
Відтоді українська реформа децентралізації проводилася у співпраці та з безпосереднім використанням польського досвіду у створенні територіального самоврядування. Масштаб змін не був косметичним: з приблизно 12 тисяч роздрібнених громад Україна укрупнила їх до 1470 одиниць, а кількість районів зменшила з 490 до 136. Фінансовий ефект виявився відчутним: унаслідок фіскальної децентралізації доходи українських органів місцевого самоврядування зросли більш ніж на 30 відсотків. Ця реформа та пов’язана з нею децентралізація влади є — як підсумовує портал «Академія Схід», висвітлюючи українські місцеві вибори — змодельованою за польським досвідом.
Другий урок стосувався гаманця і був значно болючішим. У 1990 році ВВП на душу населення в Польщі був нижчим, ніж в Україні — майже на 800 доларів. Чверть століття потому ролі помінялися, і саме жорсткі реформи Лєшека Бальцеровича на межі 1989 і 1990 років — лібералізація цін, макроекономічна стабілізація та приватизація державних підприємств — вважаються однією з головних причин цієї різниці. У 2014 році сам Бальцерович, як співголова групи радників президента Петра Порошенка, приїхав до Києва, щоб сказати про це прямо.
«Зміцнення фінансової системи, економічне зростання, боротьба з корупцією та децентралізація» — Лєшек Бальцерович, радник президента Петра Порошенка, про пріоритети реформ для України.
Там він також указував на конкретну річ, яка сьогодні звучить майже пророчо: відмову від імпорту газу з Росії. Україна почала відходити від прямих закупівель газу в «Газпрому» вже після анексії Криму у 2014 році, замінюючи його постачаннями із західних країн, частково за посередництва польського LNG-термінала в Свіноуйсьці. Тоді Бальцерович назвав це рекордом у Європі. Саме цей урок — що енергетичний суверенітет є умовою політичного суверенітету — виявився однією з небагатьох речей, які вберегли Україну від російського газового шантажу вже після 2022 року.
Фото: Wojsko-Polskie.pl / опр. Nowiny Wschodnie
Третій урок є наймолодшим і найбуквальнішим — бо стосується не теорії, а гвинтівок у руках цивільних. Концепцію польських Військ територіальної оборони тодішній глава Міністерства національної оборони Антоні Мацеревич підписав у квітні 2016 року, а формування формально постало 1 січня 2017 року як п’ятий вид Збройних сил РП. На старті планували 3 тисячі солдатів у перший рік, у підсумку — 53 тисячі — формування, яке тоді частина коментаторів висміювала як політичну примху. Однак коли Росія здійснила повномасштабний напад у лютому 2022 року, саме командувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний повідомляв про десятки тисяч резервістів територіальної оборони — формування, яке польська фахова преса окреслювала як збудоване за польським взірцем.
Фото: Lviv, Ukraine /REUTERS/Zohra Bensemra / опр. Nowiny WschodnieУкраїнські Сили територіальної оборони, формально створені законом уже 1 січня 2022 року, за кілька тижнів потому стали ядром легкої піхоти, що обороняла Київ і населені пункти на його підступах — Бучу, Гостомель, Ірпінь, а також Чернігів, які згадують як міста-герої оборони столиці — навчаючи цивільних, як оборонятися, ще до того, як хтось устиг їх навчити користуватися складним озброєнням.
Не кожен із цих уроків дався легко, і жоден не був простим копіюванням. Польську модель самоврядування адаптували до української специфіки трирівневого адміністративного поділу. Реформи Бальцеровича в Україні загрузли в опорі олігархічних інтересів — у спосіб, якого Польща у 1990 році не знала; сам Бальцерович пізніше вказував в Україні на ліквідацію монополій і привілеїв олігархів як умову подальшого зростання. Українська модель територіальної оборони, яку будують від 2014 року в тіні війни на Донбасі, структурно відрізняється від польської — як зазначає порівняльний аналіз обох формувань, це не допоміжне формування щодо оперативних військ, а їхній безпосередній бойовий тил. Навчання ніколи не полягає в копіюванні один до одного — воно полягає в тому, щоб не довелося вчитися одного й того самого двічі.
Повертаючись до 15 серпня: сто шість років тому саме Польща була державою, яка лише відроджувалася, будуючи армію з добровольців, селян і ветеранів трьох різних загарбницьких мундирів, маючи за собою століття небуття на мапі Європи. Сьогодні саме Польща має за плечима досвід, якого Україні бракувало, — і яким, як показують факти, вона послідовно ділилася від 2014 року, задовго до того, як це стало темою заголовків. Урок не закінчується в день, коли хтось його виконав. Він закінчується лише тоді, коли учень сам починає ділитися ним далі.
Диво над Віслою не було дивом — воно було результатом того, що хтось вчасно навчився захищати власну державу. Україна вчиться того самого, тільки швидше, бо має менше часу.
Джерело: Nowiny Wschodnie / Wikipedia (pl) / Liberté! / PISM / Akademia Wschód / Diplomacy.pl / Forum Dialogu / Money.pl / KoLiber / GazetaPrawna.pl / RP.PL / WAT / dzieje.pl
