11 вересня 2026 року, коли на пункті пропуску Шегині–Медика й далі стояли багатотисячні черги, до Умані прибуло близько 50 тисяч паломників — рекорд останніх 16 років. Для порівняння: у 2022 році, у перший рік вторгнення, сюди все одно приїхало 23 тисячі хасидів, у 2023-му — 37 тисяч, у 2025-му — майже 40 тисяч. Щороку у вересні, попри ракетну загрозу й попередження польського та українського МЗС, десятки тисяч євреїв їдуть не до Єрусалима, а до провінційного містечка в Черкаській області. Щоб зрозуміти, чому саме тут, треба повернутися на 216 років назад.
Хасиди — це послідовники хасидизму — містичного напряму в ортодоксальному юдаїзмі, що виник у XVIII столітті на територіях сучасної України та Польщі. Його засновник, Баал Шем Тов, навчав, що Богові можна служити не лише вченістю, а передусім щирою радістю, молитвою та повсякденним життям. З часом рух розпався на десятки відгалужень, згуртованих навколо наступних духовних провідників — цадиків. Одне з них, брацлавський хасидизм, заснував правнук Баал Шем Това — рабі Нахман, і саме його послідовники щороку їдуть до Умані.
На цьому фото — найсвятіше місце для всіх хасидів. Могила рабі Нахмана.Джерело: Wikipedia / опрац. Nowiny WschodnieУ 1810 році рабі Нахман, помираючи, свідомо обрав місцем поховання Умань — місто, в якому кількома десятиліттями раніше, під час гайдамацького повстання (Коліївщини) 1768 року, загинули тисячі євреїв. За переказом, він говорив учням, що душі загиблих на нього чекають. Перед смертю він наказав послідовникам приїздити щороку саме на Рош га-Шана — єврейський Новий рік, обіцяючи їм за це особливу духовну опіку. Уже в 1811 році його учень Натан із Немирова організував перше офіційне зібрання, яке брацлавські хасиди відтоді називають «кібуцом Рош га-Шана».
Чому радянська влада, яка протягом сімдесяти років офіційно забороняла паломництва, зрештою не змогла викорінити цю традицію?
Найважчим випробуванням для традиції виявився не царизм, а саме радянська заборона. Під час Голокосту місцеві мешканці сховали могилу під землею, щоб урятувати святиню від знищення. Заборону пом’якшили лише за перебудови: у 1988 році до могили приїхало 200 хасидів, роком пізніше — вже 800. Із розпадом СРСР цифри почали зростати з року в рік: у 2010 році — 23,6 тисячі, у 2013–2014 роках — уже по 30 тисяч. Спроба світської влади України та Ізраїлю на початку 90-х років узгодити перенесення останків Нахмана до Ізраїлю завершилася провалом — хасиди рішуче відмовилися.
«Я думаю, що це неправда. Це була б помилка» — рабин Носсон Маймон, представник Світового центру Брацлавського, про можливе перенесення останків, у розмові з Радіо Свобода.
Для брацлавських хасидів саме конкретне місце, а не просто спогад, є носієм духовної сили. На відміну від інших течій хасидизму, брацлавська гілка не має живого ребе-наступника – після нього залишилися лише притчі та вчення про самотню молитву. Центральне місце в цьому вченні займає Тіккун га-Клалі – «Загальне виправлення»: укладений самим Нахманом набір із десяти псалмів Давида, які – як він обіцяв – мають силу для кожного, хто прийде до його могили. Тому паломництво прив’язане не до абстрактної річниці, а конкретно до Рош га-Шана – днів, у які, згідно з юдейською вірою, вирішується доля людини на наступний рік.
Сьогодні, 12 вересня, коли свято ще триває, за свідченнями очевидців «Умань перетворюється на портал на Близький Схід»: у хасидському районі поруч з українською поліцією з’явилися також ізраїльські правоохоронці, а оренда квартири на тиждень коштує навіть дві тисячі доларів. Як каже один із паломників, хасидів охороняють «вищі сили» – за роки повномасштабної війни серед прочан не зафіксовано жодної жертви обстрілів.
Та тяглість традиції під час війни має й інший бік — вона стала ціллю дезінформації. Український Центр протидії дезінформації повідомив, що медіа, контрольовані Кремлем, саме цими днями поширюють — зокрема за допомогою зображень, згенерованих штучним інтелектом, — наратив про нібито «привілейоване становище» хасидів в Україні порівняно з місцевим населенням. Мета кампанії, за оцінкою Центру, — підігрівати антисемітські настрої та провокувати конфлікти між паломниками й мешканцями Умані.
Заповіт двохсот шістнадцятирічної давнини досі виконується буквально, кордон за кордоном, рік за роком. Могила залишилася на місці. Змінюється лише кількість тих, хто приходить.
Джерело: Słowo i Diło / RISU / LB.ua / Suspilne Czerkasy / Radio Swoboda / Ukraińskie Radio / Chas.News / Fair.org.ua / Wikipedia / CPD
