У місті Олешки в Херсонській області від 26 травня 2026 року не надійшло жодної поставки продовольства. Дороги заміновані, конвої з їжею підриваються на мінах і гинуть під атаками дронів, а людей, які виходять по хліб чи воду для тварин, убивають просто на вулиці. Із 24 тисяч мешканців довоєнного міста в ньому залишилося 1700–2000 — переважно літні люди, яким нічим і часто ні з ким тікати. А поки ООН документує десятки вбитих цивільних лише цього року, Росія — як зазначає український Центр національного спротиву — водночас веде пропаганду, звинувачуючи в цій гуманітарній катастрофі саму Україну.
Олешки розташовані на лівому березі річки Конка, навпроти Херсона – водним шляхом це лише 9 кілометрів, автомобілем через мости над Дніпром і Конкою – 18 кілометрів. Отже, це не віддалене прикордоння, а місто, буквально видиме з вулиць обласного центру. До адміністративного кордону з окупованим Кримом звідси близько 90 кілометрів — через контрольні пункти Чаплинка або Каланчак. Ці кількадесят кілометрів пояснюють логіку того, що відбувається в Олешках: місто опинилося затиснутим між лінією фронту на Дніпрі та глибоким тилом окупації.
На схід і південь від міста простягаються Олешківські піски — найбільша піщана територія в Європі, яку часто називають єдиною справжньою пустелею на континенті, оточена десятками тисяч гектарів соснового лісу. За цими пісками, вже в сусідньому Чаплинському районі, лежить біосферний заповідник Асканія-Нова — найстаріший степовий заповідник у світі, відомий збереженим фрагментом цілинного степу, який ніколи не розорювали, унікальним у масштабі всієї Європи. До війни цей регіон був туристичною принадою: піски, степ, солоні озера. Сьогодні той самий малозаселений, важкодоступний ландшафт працює проти людей — доріг до міста й так було небагато, а всі нині заміновані й перебувають під постійним наглядом російських дронів.
Олешки окуповані з 7-ї години ранку 24 лютого 2022 року — з першої години повномасштабного вторгнення. Сьогодні це вже понад чотири з половиною роки безперервної окупації, а 12 вересня 2026 року місто, яке цього року відзначало 942-гу річницю заснування (перша літописна згадка про Олешки датується 1084 роком), зустріло цю дату без води, газу та лікарень. Найбільшим ударом у цей час став підрив дамби Каховської ГЕС 6 червня 2023 року: низьке розташування Олешок спричинило те, що хвиля затопила місто аж до четвертого поверху, а мешканці разом із волонтерами наступними днями виловлювали з води тіла загиблих. «Протягом двох днів ми знайшли й поховали близько 600–700 людей», — згадувала одна з мешканок міста в розмові з Радіо Свобода.
Після затоплення ситуація в Олешках ненадовго стабілізувалася, але від грудня 2025 року, як говорить очільниця військово-цивільної адміністрації міста Тетяна Гасаненко, до міста дедалі рідше вдавалося доправляти продовольство та ліки — спершу раз на кілька тижнів, потім ще рідше. Остання доставка прибула 26 травня 2026 року. Відтоді триває повна логістична блокада: 1 вересня черговий конвой із продовольством підірвався на міні на в’їзді до міста, а на зворотному шляху був атакований дроном.
Чому голод в Олешках — не наслідок боїв, а зброя?
Формально Олешки не належать до зони активних бойових дій — лінія фронту проходить по Дніпру, і місто не обстрілюють щодня артилерією. Саме тому голод тут не можна пояснювати «побічними збитками» війни: дороги мінують навмисно, конвої з волонтерською допомогою знищують вибірково, а рішення про допуск гуманітарних місій ухвалює виключно окупаційна адміністрація. Моніторингова місія ООН з прав людини задокументувала щонайменше 29 загиблих і 54 поранених цивільних лише у 2026 році у двох населених пунктах Херсонської області — переважно внаслідок атак FPV-дронів на людей, які намагалися просто купити хліб або дійти до сусіда.
Американська журналістка Заріна Забріскі, яка з 2023 року документує ситуацію з Херсона, прямо назвала цю тактику «сафарі на людей» — систематичним полюванням операторів дронів на цивільних, незалежно від того, навіщо вони вийшли з дому. Як вона каже, провідні міжнародні медіа, до яких вона зверталася, послідовно відмовлялися публікувати матеріали на цю тему, пояснюючи це тим, що «голодна смерть тисяч цивільних не викликає інтересу».
Навіщо це роблять? Із висловлювань самих учасників подій вимальовуються чотири мотиви, які не виключають одне одного, а взаємно підсилюють:
Перший — це живий щит і торг. «Вони просто використовують людей як живий щит. Думаю, що ніхто не збирається дати їм можливість виїхати» — пояснює Хасаненко. Поки в місті залишаються цивільні, кожна українська операція на цьому напрямку є політично й гуманітарно дорожчою.
Другий — це пропагандистський реванш. Очільник окупаційної адміністрації регіону Володимир Сальдо наприкінці травня заперечував існування кризи, називаючи повідомлення про неї «лицемірством» і звинувачував у складних умовах українських військових. Уже 20 червня представник МЗС Росії Родіон Мірошник визнав перед пропагандистами ТАСС, що катастрофа все ж існує, але провину все одно переклав на Україну та Захід.
Третій — це тиск на переговори. Лубінець казав, що ще в лютому звертався до міжнародних посередників, а в березні — офіційно до Червоного Хреста, який підтвердив готовність до технічної підтримки. Єдиною відсутньою умовою є згода Росії хоча б на одноденне перемир’я. Цю умову досі не виконано.
Четвертий — це покарання за брак лояльності. Свідчення вцілілих містять епізоди, які важко пояснити інакше: обстріли саме тоді, коли люди йдуть до церкви, примусова «фільтрація», вимога підписати заяву, що по цивільних «стріляли українські збройні сили», перш ніж віддати тіло померлого родичам, а також заборона ховати тіла без перевезення їх до сусіднього населеного пункту «для доведення злочину української армії».
Наскільки абсурдною є ця блокада на практиці, показує історія Алли Лихман-Малиш, мешканки міста, яка веде щоденник з Олешок у Facebook (її відео з трилітровою банкою сухарів за останні тижні стало вірусним).
1 вересня вона назвала «днем втраченої надії»: люди протягом чотирьох тижнів щодня чекали на колону з продовольством, а коли та нарешті вирушила в бік міста, дрони розстріляли автомобілі з великими написами «ЛЮДИ» на бортах — просто перед в’їздом. Ті, хто наважився дістатися до розбитої колони через семикілометрову заміновану ділянку, збирали з землі підпалені картоплини та змочену дощем цибулю. Про абсурдність ситуації вона написала так:
Хто створив цей штучний експеримент, можливо, дізнаються вже наші онуки. Бо всього за 4 кілометри від нас уже є життя з їжею, але фізичної можливості вийти з міста немає.
Ціни на місцевому ринку показують масштаб відчаю: кілограм цукру коштує 1000 рублів, тобто близько 44 злотих — стільки ж, скільки одна таблетка популярного знеболювального. Але й гроші перестали мати значення — як каже Гасаненко, «незалежно від того, скільки в тебе грошей, ніхто нічого не продасть». Курей пускають під ніж, бо немає чим їх годувати, собаки «суцільні ребра», трапляються випадки, коли сусіди крадуть одне в одного овочі з грядок. Речниця волонтерської організації Humanity назвала це прямо другим Великим голодом: «Люди розмовляють про те, як їсти кору й рослини. Це знову Голодомор».
За цими цифрами стоять конкретні історії. Волонтерка Ксенія Архіпова, яка з березня 2026 року веде списки постраждалих і передала їх до офісу Уповноваженого з прав людини, каже, що отримує «кількасот» таких повідомлень від родичів. Вікторія, мешканка Олешок, якій вдалося вирватися і дати свідчення фонду «Схід SOS», розповідає про смерть матері біля продуктового магазину:
Удар трьох дронів. Загинула мама й ще один чоловік. Ще двоє людей тяжко поранені… Тіло лежало в морзі шість діб без холодильника. Там немає електрики.
Інша мешканка, Ірина, описує зимову спробу евакуації, коли автомобіль волонтерів наїхав на міну: чоловікові та літній жінці, яких намагалися вивезти, відірвало ноги, а водій помер наступного дня в реанімації. Ті, хто вирішує йти пішки, долають десятки кілометрів — «дві літні жінки і чоловік ішли сім годин, щоб урятуватися», — каже Ірина. Володимир, який пережив інфаркт ще у 2022 році, коли з міста виїхала єдина кардіологиня, залишився взагалі без ліків: те, що продають на місцевому базарі під виглядом ліків, на його думку, «невідомо, чи справжнє, чи належної якості». А Ганна вже три роки не має жодної звістки про чоловіка, якого затримала окупаційна «контррозвідка» за спробу вивезти людей з міста.
Ці свідчення підтверджує також українська дипломатія на найвищому рівні. 13 вересня 2026 року міністр закордонних справ України Андрій Сибіга публічно закликав міжнародних партнерів до негайного гуманітарного доступу до Олешок.
Росія фактично утримує там цивільне населення в пастці, без доступу до їжі, ліків та предметів першої необхідності. У центрі Європи, у 2026 році, люди страждають через гуманітарну кризу, спричинену Росією — наголосив Сибіга.
Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець ще у квітні заявив, що дії росіян в Олешках мають ознаки свідомого порушення міжнародного гуманітарного права, і закликав Міжнародний комітет Червоного Хреста та російську уповноважену з прав людини Тетяну Москалькову підтримати евакуацію. Українська сторона, за словами Гасаненко, вже виконала всі підготовчі умови для вивезення близько 6 тисяч цивільних з Олешок і сусідніх сіл. Однак рішення залежить від згоди російської сторони, а її досі немає.
Паралельно з переговорами на державному рівні триває інша, менш офіційна історія — спроба вивезти людей водою. Ще у 2023 році, одразу після руйнування дамби, місцевий житель на ім’я Ярослав створив у Telegram групу волонтерів, до якої долучилися ІТ-фахівці, що вели списки евакуйованих, а також десятки людей, які займалися човнами та автобусами. Тоді, всупереч прямій забороні окупаційної влади, вдалося вивезти із затоплених територій понад 2 тисячі людей. Нині йдеться вже про іншу, узгоджувану на офіційному рівні ідею — «зелений коридор» через річки Конка та Дніпро, який публічно просуває згадана Заріна Забріскі разом з офісом Уповноваженого з прав людини. Українські військові підтвердили технічну можливість такої евакуації човнами, але залишаються два відкриті питання.
Найбільші — два питання: чи припинять росіяни на цей час вогневі атаки і чи вдасться розмінувати річки та береги. Чи не буде провокацій з боку росіян під час перемир’я, якщо його взагалі вдасться досягти? — Заріна Забріскі, американська журналістка.
Волонтер організації HUMANITY Стефан Воронцов додає, що навіть для тих, хто отримує дозвіл на легальний виїзд через окуповані території, Крим, Росію чи Білорусь, сама дорога може тривати від двох діб до тижня і довше.
Чотири з половиною роки окупації, зруйнована дамба, вирубані на дрова дерева, братські могили на пустирях — і люди, які досі там, у місті без електрики, лише за 9 кілометрів від власної обласної столиці, все ще пишуть волонтерам одне й те саме: скільки близьких загинуло і де. Олешки не зникли з мапи. Зникають із неї просто щодня, по кілька людей за раз — а світ поки що лише спостерігає, чи вдасться домовитися про коридор, перш ніж місто остаточно спорожніє.
Джерело: Nowiny Wschodnie / Radio Swoboda / Gordon.ua / Rayon.in.ua Херсон / Точка Сходу / Schid SOS / ООН / МЗС України
