Нижчий текст є авторським публіцистичним коментарем щодо політики Дональда Трампа стосовно Росії та України і її можливих наслідків для безпеки Європи – ред.
Різка зміна підходу Дональда Трампа до Росії та України породжує запитання про мотиви американського президента. Чи йдеться про спробу швидко завершити війну, виборчий розрахунок, чи ж про стратегію, наслідки якої можуть виявитися особливо вигідними для Володимира Путіна? А може, не лише для нього, а й для президента Сполучених Штатів? Одне є певним: на кону не лише політичні впливи, а й безпека мільйонів українців.
Таймінг, який викликає сумніви
Останні слова й дії Дональда Трампа однозначно вказують на більшу готовність до поступок Кремлю.
19 жовтня Трамп сказав про Зеленського: «Думаю, що настав час, щоб хтось інший вів переговори від імені України». Він також додав, що Зеленський мав би давно закінчити війну і що він не допомагає її завершити. Водночас він сказав про Росію: «Росія, чесно кажучи, досить добре справляється з Україною. Вони роблять небагато”. “
Чому слова президента Сполучених Штатів такі важливі? Трамп публічно підриває позиції президента України як переговорника, водночас висловлюється про дії Росії м’якше. Він прямо подає демократично обраного лідера країни, на яку напала Росія, як складнішого партнера, ніж лідера держави, що розпочала повномасштабне вторгнення. Він також звинувачує українські удари по російських нафтопереробних заводах у зростанні цін на дизельне пальне, одночасно оголошуючи домовленість щодо постачання російського дизеля. Особливі сумніви викликає момент, у який ухвалюються ці рішення — у період, що передує проміжним виборам у Сполучених Штатах.
З політичного погляду це може бути надзвичайно ризикованою стратегією. Трамп наражається на критику частини власного табору, підриває довіру союзників і дає своїм опонентам аргументи для оскарження його зовнішньої політики. Не погоджується з ним також величезна частина американського суспільства, яка декларує підтримку України.
Згідно з дослідженням YouGov від 14 жовтня 2026 року аж 57% американців заявляють про більшу симпатію до України, тоді як лише 4% симпатизують Росії. Це величезна перевага України, яка показує, що американське суспільство значно частіше стає саме на її бік, ніж на бік держави-агресора. Ці результати суперечать переконанню, що американці загалом підтримують проросійський курс політики.
Одним із можливих пояснень є переконання Трампа, що швидка домовленість із Володимиром Путіним дозволить йому оголосити дипломатичний успіх. Завершення війни, зниження витрат, які несуть американці, і представлення себе як лідера, здатного розв’язувати міжнародні конфлікти, могли б стати вагомими політичними перевагами. Проблема в тому, що швидка домовленість не обов’язково означає справедливий мир, а дипломатичний успіх, оголошений політиком, не обов’язково має бути стратегічним успіхом його держави.
Путін може виграти, навіть якщо Трамп не діє за його вказівкою
Для Росії послаблення американської підтримки України було б значною вигодою. Військова допомога, постачання озброєння й боєприпасів, розвідувальна співпраця та політична єдність Заходу мають безпосереднє значення для здатності України оборонятися від російської агресії
Будь-яке похитування цієї співпраці може в майбутньому поліпшити переговорні позиції Кремля. Якщо додатково мирні переговори вестимуться під тиском на Київ, а не на Москву, Росія може отримати поступки, яких не змогла домогтися самими воєнними діями. Це надзвичайно тривожно.
Це не означає автоматично, що Трамп діє за вказівкою Путіна або що між ними існує якась таємна домовленість. Такі твердження потребували б конкретних доказів. Наразі їх немає.
У міжнародній політиці не потрібно ніким керувати, щоб скористатися його рішеннями. Достатньо, що два лідери керуються власними інтересами, а їхні цілі в певний момент починають збігатися. Трамп може прагнути швидкої домовленості та політичного розголосу, тоді як Путін намагатиметься використати американський поспіх, щоб послабити Україну й закріпити російські здобутки.
За політичними розрахунками ховаються людські трагедії
Зрозуміло, що в цій дискусії найлегше зосередитися на опитуваннях, переговорах, економічних інтересах і суперництві держав. Тим часом найсерйозніші наслідки хибної політики несуть люди, які не мають жодного впливу на ухвалювані рішення. Адже українські цивільні й далі живуть у тіні російських атак. Гинуть люди, руйнуються домівки, а цілі родини втрачають близьких і відчуття безпеки. Серед жертв є невинні діти, для яких війна означає не лише безпосередню загрозу життю, а й втрату дитинства, дому та перспектив на нормальне майбутнє.
Не можна чесно стверджувати, що кожне рішення Трампа безпосередньо спричиняє конкретну смерть. Відповідальність за російську агресію та атаки на українське цивільне населення лежить на Росії. Однак це не звільняє американську адміністрацію від відповідальності за передбачувані наслідки власної політики.
Якщо Сполучені Штати обмежують підтримку, яка допомагає Україні оборонятися, вони мають зважати на те, що це може вплинути на безпеку її мешканців. Якщо дипломатичний тиск передусім призводить до послаблення держави, на яку напали, а не до стримування агресора, важко подавати такі дії як беззаперечний внесок у мир.
Діти, які гинуть у війні, не можуть бути ціною за політичний успіх, який хтось хоче оголосити перед виборами.
Саме тут закінчується абстрактна дискусія про стратегію й починається моральний вимір рішень, ухвалюваних у Вашингтоні. Для американського президента війна може бути проблемою, яку слід розв’язати за столом переговорів. Для української родини, що живе в загроженому місті, це щоденна боротьба за виживання.
Мир чи лише пауза перед наступною війною?
Є ще одна небезпека. Угода, укладена за будь-яку ціну, може не завершити конфлікт, а лише заморозити його на умовах, вигідних для Росії. Якщо вона не міститиме надійних гарантій безпеки для України та механізмів запобігання новим атакам, це може дати Кремлю час відновити військовий потенціал і підготуватися до подальшої конфронтації. Тобто до наступної жорстокої війни.
За такого сценарію Трамп міг би оголосити про успіх, а російська пропаганда подала б результат переговорів як підтвердження ефективності політики Путіна. Однак Україна залишалася б під загрозою, а Європі довелося б нести витрати тривалої нестабільності.
Справжній мир потребує чогось більшого, ніж декларацій і фотографій за столом переговорів. Він має гарантувати безпеку державі, що стала жертвою агресії, а не винагороджувати агресора за наполегливість і готовність і надалі застосовувати насильство.
Запитання, на які Трамп має відповісти
Найважливіше питання полягає не в тому, чи є Трамп особисто проросійським. Важливіше те, чи здатен американський президент довести, що його політика приносить реальні вигоди Сполученим Штатам, підвищує шанси на тривалий мир і не послаблює безпеку України. Чи не ставить він власну потребу швидкого успіху вище за довгострокові інтереси своєї країни та безпеку європейських союзників?
Якщо різкий розворот у політиці Трампа послаблює здатність України до оборони, збільшує простір для маневру Кремля і наражає цивільних на подальшу небезпеку, це має зустріти серйозну критику.
Адже за політичними розрахунками стоять люди, чиї життя неможливо повернути за допомогою чергової угоди. Там — батьки, які бояться за своїх дітей, діти, що втрачають батьків, і родини, які день у день втрачають усе.
Трамп може прагнути перемоги в переговорах, поліпшення власного іміджу та політичних вигод перед виборами. Однак не можна забувати, що справжньою мірою успіху є не те, як ефектно лідер оголосить про укладення угоди, а те, чи люди, яких торкається війна, зможуть нарешті жити без страху.
Якщо ціна політичного тріумфу має полягати в тому, що Україну залишать у невизначеності, а невинні діти й надалі гинутимуть від російських атак, важко назвати це перемогою. Це була б поразка не лише дипломатії, а й моральної відповідальності.
Джерело: YouGov, опитування від 14 жовтня 2026 р.; / Reuters, 19 жовтня 2026 р.
Журналіст, колумніст, автор книжок про Україну, екскурсовод і коментатор подій в Україні та польсько-українських відносин.
Сертифікований екскурсовод Одесою, одеськими катакомбами, українською Бессарабією та Києвом. Автор численних публікацій, присвячених історії, культурі та сучасному життю України. Частину його праць перекладено українською мовою та видано в Україні. У 2020 році отримав із рук мера Одеси почесне звання посла міста в Польщі.
24 лютого 2022 року, у день початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, перебував в Одесі. Протягом наступних місяців залишався в місті, долучаючись до координації гуманітарної допомоги та висвітлюючи перебіг війни для польських медіа. Свій досвід цього періоду описав у книжці «Odessa 4.5.0.».
У **Nowiny Wschodnie** публікує статті та коментарі про російсько-українську війну, російську пропаганду й дезінформацію, історію України, з особливою увагою до Одеси, а також про польсько-українські відносини та зміни суспільних настроїв.
Співпрацює з українськими редакціями та інформаційними порталами, а також виступає в польських медіа як коментатор української тематики.
Що ви думаєте про цей матеріал?
Долучайтеся до розмови. Коментарі мають стосуватися теми публікації.
Написати коментар