18–20 вересня 2026 року в Буковелі на Івано-Франківщині відбувся установчий саміт нового регіонального формату — Карпатської вісімки (C8). Прем’єр-міністр Дональд Туск поїхав туди особисто — і саме польська участь, а не сама ідея форуму, є найважливішою частиною цієї історії. Поки Київ рахує мільярди майбутніх інвестицій, для Варшави реальна цінність саміту виявилася в іншому: у конкретній домовленості про участь Польщі в «антибалістичній коаліції» з Україною, узгодженій під прикриттям економічного форуму.
Що це за формат і про що домовилися
Ідея народилася ще в листопаді 2024 року як словацька пропозиція під назвою «Карпатська інтеграційна ініціатива» — платформа для держав, які не готові підтримувати Україну військово, але хочуть співпрацювати економічно. 18 вересня Зеленський офіційно запустив формат, до якого мають входити Україна, Польща, Румунія, Сербія, Словаччина, Чехія, Угорщина та Австрія, а також інституції ЄС.
Після першого дня шість держав – Україна, Австрія, Польща, Румунія, Сербія та Словаччина – підписали спільну декларацію. Вона визначає вісім сфер співпраці: безпеку, енергетичну стійкість, модернізацію критичної інфраструктури, транспорт і логістику, захист довкілля Карпат, туризм, ветеранську політику та креативні індустрії. Учасники анонсували щорічні саміти та розгляд Макрорегіональної стратегії ЄС для Карпат – за зразком уже чинних стратегій для Балтійського чи Дунайського регіонів.
У бізнес-частині взяли участь близько 550 представників компаній, підписано понад 50 угод на загальну суму трохи більше 1 мільярда євро. Зеленський анонсував майже 100 проєктів вартістю 40 мільярдів євро – однак наразі це лише план, а не підписані контракти, і частина коментаторів, зокрема Myśl Polska, відкрито ставить під сумнів реалістичність цих цифр.
Рівень представництва інших держав був нерівним: особисто приїхали лише Туск, президент Сербії Вучич і президент Румунії Дан; Австрію та Чехію представляло по одному парламентарю; словацький прем’єр Фіцо скасував візит «через хворобу», що коментатори охрестили «дипломатичною хворобою»; Угорщину натомість на політичному рівні не представляв ніхто — лише заступник посла в Києві, а декларацію не підписали ані Чехія, ані Угорщина. Це промовисто: попри те, що з квітня Угорщиною керує вже не Орбан, а новий, формально проукраїнський прем’єр Петер Мадяр, на практиці Будапешт і далі тримає Київ на дистанції — варто це відзначити як контекст, не заглиблюючись у деталі угорської внутрішньої політики.
Чому Туск поїхав — і що насправді сталося в Карпатах
Тут починається головна частина цієї історії. Туск не поїхав в Україну у порожнечу: вночі з 16 на 17 вересня російський дрон під час чергового нальоту на західну Україну впав за кілька кілометрів від польського кордону — поблизу пункту пропуску Дорогуськ—Ягодин у Люблінському воєводстві, одного з головних переходів на польсько-українському кордоні. Інцидент одразу сприйняли в Польщі як безпосереднє наближення війни до власної території: у повітря підняли винищувачі, а наступного дня, 19 вересня, у східних воєводствах знову оголосили тривогу. Отже, саміт відбувався не як абстрактна дипломатична церемонія, а на тлі буквально нічного відчуття загрози просто біля польського кордону.
Сам Туск пояснив журналістам, що його присутність — це насамперед «вияв солідарності», але також нагода поговорити із Зеленським про регіональну співпрацю. І саме під час цієї зустрічі прем’єр оголосив про вступ Польщі до «антибалістичної коаліції» — окремого механізму співпраці у сфері безпеки з Україною, умови якого уряд ще має публічно розкрити. Паралельно Словаччина оголосила про відправлення 101 військовослужбовця з метою посилення оборони Польщі — окрема, але контекстно пов’язана новина, що показує: регіональна консолідація довкола безпеки Польщі відбувається зараз кількома каналами одночасно, не лише через C8.
Це ключ до розуміння значення саміту для Варшави: Карпатська Вісімка як багатосторонній економічний формат слугує зручним прикриттям і платформою для двосторонніх безпекових домовленостей, які інакше довелося б узгоджувати окремо. Такий підхід дозволяє Польщі обходити блокування з боку менш мотивованих учасників регіону — як-от Угорщина чи Словаччина — саме в оборонних питаннях, використовуючи економічний формат там, де він працює, а там, де потрібні швидкість і конкретика, ведучи переговори безпосередньо з Києвом.
Для чого це Польщі в економічному та інституційному сенсі
Варто нагадати, що Польща вже є співзасновницею іншого, значно ширшого регіонального формату – Ініціативи Тримор’я (13 країн ЄС, заснована у 2015 році спільно з Хорватією). C8 частково дублює цю географію (Польща, Австрія, Румунія, Словаччина та Чехія належать до обох форматів), але має принципову відмінність: тут господарем і ініціатором є Україна, а не Польща. Для Варшави це означає інший тип впливу – не роль архітектора формату, як у 3SI, а роль ключового, найважливішого партнера в межах українського проєкту. Обидві ролі мають свою цінність: 3SI дає Польщі інституційне лідерство в Центральній Європі, C8 – прямий канал впливу на порядок денний українсько-європейської інтеграції та на використання карпатського макрорегіону, зокрема прикордонних із Польщею територій Закарпаття і Прикарпаття, як логістичного та енергетичного хабу.
Прикарпаття для Польщі — не абстрактний регіон. Йдеться про інфраструктуру безпосередньо біля кордону: газові сховища, транспортні коридори, електроенергетичні мережі, які фізично з’єднують польську й українську енергосистеми. Сам Зеленський на форумі підкреслював потребу «військової мобільності» — модернізації доріг і залізничних ліній подвійного призначення — і це безпосередньо перетинається з польськими інтересами в контексті логістики допомоги Україні та власної оборонної готовності на східному кордоні.
Чи варто цьому формату приділяти увагу з польської перспективи
Відповідь звучить: обережне «так», із трьома застереженнями. По-перше, реальна вага C8 проявиться в найближчі місяці — чи понад 50 підписаних угод перетворяться на реальні інфраструктурні проєкти, чи формат залишиться щорічною декларативною формальністю. По-друге, невизначений склад учасників — відсутність реального залучення Угорщини та Словаччини — означає, що C8 поки що об’єднує переважно тих, хто й так уже співпрацює з Україною, а не приваблює справді складних партнерів регіону. По-третє — і це найважливіше з польської перспективи — цінність саміту для Варшави визначає не спільна декларація, а те, що сталося поруч із нею: домовленість про участь в антибалістичній коаліції, яку уряд Туска тепер має публічно й детально пояснити.
Декларацію про Карпати підписано. Питання, чи наблизить вона хоча б трохи захист власне польського кордону — а не лише паперові економічні показники — залишається відкритим.
Джерело: rp.pl / Interia / Dziennik Narodowy / Myśl Polska / OKO.press / Fakty ICTV
