Що спільного має бенедиктинське абатство в Тинці з Україною? Виявляється, значно більше, ніж може здаватися. Як гід, що проводить екскурсії для туристів цим винятковим місцем, я не лише розповідаю про його багату історію, а й намагаюся відкривати її заново, поглиблюючи свої знання темами, пов’язаними з моїми інтересами та захопленнями. Адже за мурами одного з найстаріших і найважливіших монастирських осередків у Польщі приховуються історії про набіги зі сходу, російський імперіалізм, а також про сучасну місію бенедиктинців в Україні. Це історія, яка не лише поєднує дві країни, а й показує, що духовність і солідарність не знають кордонів.
Бенедиктинське абатство в Тинці (фото: Борис Тинка)
«Ви цього не очікували?» — історія, яка дивує туристів
«Ви цього не очікували?» — ці слова, які я іноді промовляю, проводячи екскурсію для туристів Тинецьким пагорбом, здатні цілковито змінити погляд відвідувачів. Більшість туристів приїжджає сюди, щоб побачити знамените найстаріше абатство в Польщі, ознайомитися з його історією, помилуватися архітектурою та відчути незвичайну атмосферу місця, що височіє над Віслою. Адже Тинець асоціюється передусім із зародженням польського чернецтва, латинською традицією та бенедиктинським гаслом Ora et labora — молися і працюй.
Недарма. Це місце справді виняткове. І водночас надзвичайно інтригуюче. Абатство в Тинці належить до найстаріших бенедиктинських осередків у Польщі. Його заснування традиційно пов’язують із фундацією Казимира Відновителя в 1044 році, хоча точна дата виникнення монастиря залишається предметом досліджень істориків. Пагорб, вапнякові скелі та широка панорама долини Вісли створюють простір, який вражає незалежно від пори року.
Я маю приємність проводити екскурсії для туристів цим незвичайним місцем. І саме під час таких зустрічей я переконуюся, що історія абатства може бути значно цікавішою, якщо вийти за межі найбільш очевидних фактів. Як екскурсовод я намагаюся показувати не лише пам’ятки, а й контексти, які дають змогу краще зрозуміти їхнє значення.
Для мене, людини, яка багато років займається Україною, її історією та культурою, зв’язки з нею та із християнським Сходом у широкому розумінні є особливо цікавою темою. Адже виявляється, що тинські мури приховують історію, яка веде нас значно далі, ніж до кордонів сучасної Польщі.
Від татарських навал до російського імперіалізму
Коли ми стоїмо на подвір’ї абатства й дивимося на костел, будинок абата, залишки могутніх оборонних мурів і Віслу, що тече під ними, варто подумки перенестися в XIII століття. Тинець тоді був не лише місцем молитви. Його розташування на високому вапняковому пагорбі над Віслою мало величезне стратегічне значення. Природний рельєф місцевості, близькість переправи через річку, важливий торговельний шлях і сусідство з Краковом сприяли тому, що монастир міг також виконувати оборонні функції.
У 1260 році абатство було пограбоване й спалене під час татарської навали. Монгольські війська, які тоді спустошували польські землі, перед цим пройшли територіями сучасної України. Це один із перших моментів, коли історія Тинця переплітається з драматичними подіями, що розгорталися на сході Європи.
Це були не останні руйнування, яких зазнав монастир. Наступну трагедію принесла Барська конфедерація. У 1771–1772 роках Тинецький пагорб перетворили на потужно укріплену фортецю конфедератів. Монастирські мури, бастіони та земляні укріплення стали частиною оборонної системи, яка мала захищати підступи до Кракова.
У травні 1771 року російські війська під командуванням Олександра Суворова атакували Тинець, однак конфедерати відбили наступ. Бої за пагорб тривали ще протягом кількох наступних місяців. Вони призвели до значних руйнувань монастирських будівель.
Війна залишила по собі болісні сліди. Пошкоджені будівлі потребували відбудови, а частину приміщень довелося відновлювати майже з нуля. З часом абатство повернуло собі колишній вигляд, але його подальша доля розгорталася в тіні поділів Речі Посполитої. У 1816 році австрійська влада ліквідувала монастир. Бенедиктинці повернулися до Тинця лише в 1939 році, а повноцінна відбудова комплексу розпочалася після Другої світової війни.
Під час огляду я люблю звертати увагу на цю багатошаровість історії. Сучасний Тинець — це не просто середньовічний монастир, який щасливо пережив наступні століття. Це місце, яке неодноразово руйнували й відбудовували та яке повертало собі своє призначення. У певному сенсі воно є символом відродження після катастроф.
Для польського туриста розповідь про російські війська, які облягали Тинець, є частиною історії Барської конфедерації. Однак для людини, яка цікавиться Україною, тут постає додатковий контекст. Російська імперія, яка у XVIII столітті воювала з конфедератами, протягом наступних століть послідовно прагнула підпорядковувати собі сусідні народи й території. Отже, сучасна російська агресія проти України не є явищем, позбавленим історичного коріння.
Це, звісно, не означає, що події XVIII століття можна ототожнювати із сучасною війною. Однак вони засвідчують тривалу історію російської імперської політики та її наслідків для народів Центрально-Східної Європи.
Бенедиктинці повертаються в Україну — надзвичайна місія зі Львова
Однак найбільш несподіваним для багатьох відвідувачів є той факт, що Тинець — не лише свідок давніх подій. Історія зв’язків абатства з Україною пишеться й сьогодні.
У березні 2021 року польські бенедиктинці, серед яких були ченці, пов’язані з Тинцем і Любінем, прибули до Львова. Їхнім завданням було підтримати новостворювану бенедиктинську спільноту та служіння при новому монастирі сестер-бенедиктинок у Солонці поблизу Львова. 19 березня 2021 року там освятили храм святого Бенедикта та монастир.
Це була подія, що мала особливе значення для Католицької церкви в Україні. Після десятиліть комуністичних переслідувань і майже повного знищення контемплятивного життя в радянський період відроджувалася традиція, яка протягом століть була частиною релігійного ландшафту цих земель.
Варто підкреслити, що це не була спроба перенести польську модель чернечого життя в Україну. Йшлося про підтримку спільноти, що відроджується, та відновлення присутності бенедиктинців у країні, де історія християнства має надзвичайно багатий і багатонаціональний характер.
Для мене це особливо важливо, адже Львів — місто, в якому історія Польщі та України протягом століть переплітається в багатьох площинах. Присутність бенедиктинців із польських абатств є ще одним прикладом того, що спільна спадщина може бути основою для співпраці, а не причиною суперечок.
Коли монастир стає прихистком від війни
Через кілька місяців після початку діяльності нової спільноти сталося те, чого ніхто не міг передбачити. 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Для багатьох жителів країни це означало необхідність негайно залишити свої домівки. Люди виїжджали з міст, які зазнавали бомбардувань, залишаючи надбання всього життя й часто не знаючи, чи зможуть вони коли-небудь повернутися.
У цій ситуації монастир у Солонці отримав зовсім нову місію. Бенедиктинки відчинили двері своєї кляузури для людей, які тікали від війни. Місце, призначене дотепер передусім для молитви та споглядального життя, стало прихистком для внутрішньо переміщених осіб.
У квітні 2022 року в монастирі перебувало понад сто осіб. Серед них були діти, жінки, люди похилого віку, а також сестри-бенедиктинки, які мусили залишити Житомир через загрозу російських бомбардувань.
У грудні 2022 року вже повідомлялося, що через монастир пройшло понад 700 біженців. Підтримку сестрам надавали ченці з Тинця та Любіня. Монастир забезпечував не лише дах над головою та харчування. Він також був місцем, де люди могли відновити відчуття безпеки, отримати духовну підтримку й просто на мить відчути себе як удома.
Особливо зворушливими є розповіді про дітей, які бігали монастирським внутрішнім двориком. У місці, де дотепер панували тиша й зосередженість, залунав дитячий гамір. Для черниць це означало величезну зміну в повсякденному житті, але водночас і можливість допомагати тим, хто найбільше її потребував.
У цьому є щось надзвичайно символічне. Монастир, який упродовж століть був місцем усамітнення, відкрився для людей, що тікали від війни. Бенедиктинська гостинність перестала бути лише складовою духовної традиції. Вона стала конкретною справою.
Тинець також допомагав Україні
Варто при цьому підкреслити, що допомога Україні не обмежувалася діяльністю ченців, які виїхали до Львова. Після початку російського вторгнення до неї долучилося й саме абатство в Тинці. Уже в березні 2022 року тинецька спільнота організувала збір пожертв і готувала гуманітарний вантаж до Львова. Частина зібраних продуктів, зокрема ліки, медичні засоби та речі, необхідні дітям, мала надійти безпосередньо до бенедиктинського осередку, де служив отець Леопольд. Тинецька парафія також долучилася до організації допомоги українським біженцям, які перебували в Польщі. Це був дуже конкретний приклад солідарності з країною, що зазнала нападу. Бенедиктинський принцип гостинності та служіння іншій людині знайшов тоді практичне втілення — як на польському, так і на українському боці кордону.
Тинець — місце, яке вчить дивитися ширше
Чому під час екскурсій Тинцем я іноді порушую ці теми? Тому що вважаю, що хороший екскурсовод не повинен обмежуватися повідомленням дат, імен та архітектурних відомостей. Звісно, історичні знання є основою екскурсії. Без них неможливо зрозуміти, чому виникло певне місце, яку функцію воно виконувало й чому збереглося до наших часів. Але не менш важливо вміло показати його значення в ширшому контексті.
Тинець у цьому сенсі є винятковим місцем. Тут можна розповідати про витоки польської держави, середньовічне чернецтво, романську й готичну архітектуру, перебудови доби Ренесансу, бароко, Барську конфедерацію, поділи Польщі та відбудову монастиря. Можна говорити про культуру, мистецтво, рукописи, бібліотеку й багатовікову бенедиктинську традицію.
Але можна також розповісти про Україну. Про давні зв’язки християнського Сходу й Заходу. Про російський імперіалізм, який упродовж століть залишав свій відбиток в історії цієї частини Європи. І, нарешті, про сучасну солідарність, яка не обмежується деклараціями, а набуває форми конкретних дій.
Для мене, як для гіда й людини, яка багато років займається Україною, можливість поєднувати ці два світи є особливо цінною. Адже Тинець — це не лише прекрасна історична пам’ятка, розташована за кільканадцять кілометрів від центру Кракова. Це діюче абатство, у якому історія, знання, духовність і сучасність утворюють надзвичайне ціле.
Наступного разу, коли відвідаєте тинецький пагорб, погляньте не лише на Віслу, романські та готичні пам’ятки чи могутні оборонні мури. Подумайте також про Львів і Солонку. Про ченців і черниць, які кілька років тому розпочали там новий розділ бенедиктинської історії, а після російського вторгнення відчинили свої двері для людей, які потребують допомоги.
Адже Тинець — це не лише історія Польщі. Це також частина значно ширшої європейської оповіді про віру, культуру, виживання та солідарність.
І саме тому сюди варто приїхати. Не лише для того, щоб побачити унікальне місце, а й для того, щоб краще зрозуміти історію, яка досі триває.
Джерела: Kraków.pl — Абатство отців-бенедиктинців у Тинці; Історія Кракова — XVIII століття, 1751–1775; Via Benedictina — Історія абатства в Тинці; Zabytek.pl — Тинець — комплекс бенедиктинського абатства; Національний архів у Кракові — Барські конфедерати в Кракові; Бенедиктинське абатство в Любіні — Освячення церкви та монастиря у Львові-Солонці; Vatican News — Україна: освячення монастиря бенедиктинок у Львові; Vatican News — Україна: монахині-бенедиктинки відкрили монастир для біженців; Misyjne.pl — Львів: як бенедиктинки та бенедиктинці допомагають біженцям; Тинецька парафія — Допомога Україні: нова інформація; Тинецька парафія — Гуманітарний транспорт до Львова
Журналіст, колумніст, автор книжок про Україну, екскурсовод і коментатор подій в Україні та польсько-українських відносин.
Сертифікований екскурсовод Одесою, одеськими катакомбами, українською Бессарабією та Києвом. Автор численних публікацій, присвячених історії, культурі та сучасному життю України. Частину його праць перекладено українською мовою та видано в Україні. У 2020 році отримав із рук мера Одеси почесне звання посла міста в Польщі.
24 лютого 2022 року, у день початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, перебував в Одесі. Протягом наступних місяців залишався в місті, долучаючись до координації гуманітарної допомоги та висвітлюючи перебіг війни для польських медіа. Свій досвід цього періоду описав у книжці «Odessa 4.5.0.».
У Nowiny Wschodnie публікує статті та коментарі про російсько-українську війну, російську пропаганду й дезінформацію, історію України, з особливою увагою до Одеси, а також про польсько-українські відносини та зміни суспільних настроїв.
Співпрацює з українськими редакціями та інформаційними порталами, а також виступає в польських медіа як коментатор української тематики.
Що ви думаєте про цей матеріал?
Долучайтеся до розмови. Коментарі мають стосуватися теми публікації.
Написати коментар